Біляївець Іван Радул (Тіфа) родом з потомственних біляївських рибаків. Він один з небагатьох, хто до цього часу виходить на річку на веслах, а не на моторі. Любить не стільки повернутися з уловом, як сам процес спостереження за поплавком та безцінні години проведені на свіжому повітрі. Місцеві озера, заплави, єрики можуть розповісти про історію Біляївки навіть більше, ніж історичні книжки. Треба лише вивчати її не на швидкості моторного катеру, а тихо – на веслах, вважає він.
Човен Івана Радула добре знають усі місцеві рибаки через звучну назву – “Голодовка”
– Зупинить мене рибінспектор і запитає, чого це я тут плаваю, що ловлю, а я йому покажу на назву, мовляв, рятуюся від голоду, – жартує Іван Радул, – ніколи не ловлю багато. Не люблю рибу переморожену в холодильнику. Упіймав 5-10 штучок, і о котрій би не повернувся додому, маю почистити, посмажити та з’їсти. Але не у рибі головне. Маю купу друзів рибаків. Захочу риби – варто когось набрати і буде свіжа на столі. Я люблю сам процес виходу на воду. Гребу, зазвичай, на одному веслі. Два використовую тільки, якщо хочу піднятися десь вище. Нас двоє таких залишилося на веслах – я та Сергій Іванович Підмазко (Коканей).
Сам Іван Радул (на фото праворуч - прим.ред.) – з роду потомственних біляївських рибалок. Багатьох називає не на прізвище, а місцевим прізвиськом. Раніше у Біляївці було чимало "однофамільців", тож їх розрізняли саме за цими місцевими найменуваннями. Каже, що рибаки були одними з найбідніших людей у тогочасному селі, а згодом селищі Біляївка.
– Риби було море, якої хочеш. Ми росли на річці. І якщо не з’їдали один-два відра раків, то не день був. Зараз все змінилося. Менше води стало, у традиційне господарювання втрутився нацпарк, катери з моторами літають так, що скоро берегів не буде, споживацьке ставлення до ресурсів річки з боку деяких приїжджих та місцевих рибаків.
За словами Івана Радула, у нього перед очима стоїть картинка його дитинства. Усі родини, які займалися рибальством, доглядали за річкою. Тут чимало штучних єриків, гирл, які створювали самі люди.
– За назвами можна вивчати історію цього краю. Наприклад, озеро Сафьяни (Сапьяни в інших джерелах) – це назва, яка залишилася від турків, - розповідає Іван Радул. – Неподалік від Зеленого хутору (мікрорайон у Біляївці – прим.редакції) була турецька мечеть ще до того, як цей край завоювали українські козаки. Пізніше цю територію затопили. Але залишки мечеті знаходилися ще дуже довго. Я вже більше 50 років на веслі, але років 20-30 тому точно бачив їх. Калудорова балка, яка за Біляївкою – теж ніби має турецьке походження.
І, дійсно, підтверджує ці здогадки Олександр Середа, один з найбільш відомих тюркологів сучасної України, Кулу дере (яке місцеві перетворили на Калудер) – це турецька назва, яка перекладається як “Вежова долина, або долина веж, башт”. Слово “сапьяни” походить від “сапяника”, людини, яка виготовляла чоботи з м’якою підошвою. Їх тюркська назва – “метчі”. Історик, який глибоко вивчає тюркську складову історії південної України, каже, що точно відомо, що на цій території були два інших турецьких поселення, а у Біляївці, ймовірно, знаходилася сигнальна чи охоронна вежа. Тут могла бути переправа на Паланку.
До речі, те, що місцеві пам’ятають такі локальні речі, свідчить, що ці історії передавалися від прадідів. Відповідно, на цій території українці жили задовго до того, як землі увійшли до складу тогочасної Російської імперії.
Кожен єрик, про який говорить наш оповідач, мав назву за прізвищами чи прізвиськами місцевих родин, які будувалися у пониззі Дністра. Вони їх проривали, доглядали за ними, щоб не заростали, не заілювалися. Никифорове озеро, Тудорове, Писарське, Давидова протока, Печкіно, озеро Погоріле та багато інших назв – це жива історія Біляївки та її мешканців. І про неї треба написати окрему публікацію.
Біляївка. На таких човнах їздило більшість місцевих рибаків
– Люди по-іншому ставилися до рибного промислу. Виходили на човниках з веслами. Сітку могли максимум на ніч поставити. З тачечкою підходили до берега – і грузили рибу. У нерест ловити – табу було.
По-іншому, ніж зараз, виглядала вся територія сучасного Зеленого хутору, Дитячого пляжу та островів. На Дитячому пляжі стояла баржа – це був перший з місцевих будинків для відпочинку. Над нею – велетенська верба. Вздовж берега йшов дерев’яний помост та міст, яким можна було спокійно перейти на інший берег Турунчука. Там ріс дубовий гай, згадує Іван Радул, а влітку на острова вивозили скот з ферм: випасали коней, корів, бичків.
Одна із барж, які стояли на березі Турунчука
– Місця були неймовірної краси, зелені, затишку. Зараз найбільша біда в тому, що катери розмивають берега, деревам не вистачає сил втриматися, падають та гинуть. Майже не клює риба, якої багато було раніше: чехоня, сомики-кукушка, рибець (сирть). Дунайка не заходить, хоча нижче по річці – трапляється.
Іван Радул ділиться, що змінилася зимова рибалка. У юності він пішки проходив по 10-12 кілометрів льодом, бив лунки, ловив за раз стільки риби, що всю не міг навіть забрати. Присипав снігом і повертався за нею згодом. Зараз немає навіть того льоду, щоб виходить на зимову риболовлю.
– До такої рибалки мене привчив татів учень, той столяром був, - згадує біляївець, - раніше така традиція була, що майстер брав собі в учні когось. Училищ та коледжів не закінчували. Все на практиці вивчали. Учень Олександр Петрович Гусаченко сам любив зимову рибалку і мене навчив цій справі. Люблю її дуже. Душею прикипів. Виходиш на річку. Тільки-тільки починає розвиднюватися, аж страшно буває від тиші та самотності. Ходиш, придивляєшся до води, де краще лунку зробити. Морози стояли люті, а ти і не відчуваєш цього.
Перехід з мотора на весло, заощадливе споживання та вилов риби, долучення до різноманітних проєктів за збереження унікальності природного багатства краю – ось той шлях, яким мають проходити пониззям Дністра місцеві та гості Біляївки.
- У простоті життя – його справжній смак, - каже Іван Радул, - у нас, як раніше було? Дружину за руку брали чи цілували вже після весілля. І щасливо жили по 50-60 років разом. Так і у всьому іншому. Надмірність у споживанні викликає відразу. А життям, природою та навіть рибалкою треба насолоджуватися.
Лайфхаки
Фауна