Водний горіх, чилим, чортовий горіх, водний каштан – це все назви червонокнижної рослини, якою вкрита акваторія пониззя Дністра. Ця рослина, згадують місцеві, врятувала біляївців під час штучно створеного Голодомору у 30-их роках минулого століття. В Україні поки що віднесена до Червоної книги. Місцеві рибаки розповідають, що до карантину, попри заборону, за нею щороку приїжджали китайці. Саме її звинувачують у знищенні білого латаття та жовтого глечика, що ростуть на місцевих озерах.
Цю рослину можна зустріти не лише в акваторії Дністра. Водиться вона на Дунаї, на Дніпрі, але саме у Дністровському лимані захопила найбільшу територію в Європі, стверджує керівник наукового відділу Нижньожністровського національного природоохоронного парку Микола Роженко.
У той же час, нинішні кліматичні умови створили сприятливу ситуацію для активного розмноження та поширення чалиму. Рослина любить відкриті території із застояною теплою водою, заіленим дном.
- Найбільш серйозну проблему чалим створив на Київському водосховищі, де через нього зникли певні види риб, - розповідає Микола Роженко, - тому знаю, що є ініціативи вчених переглянути можливість виключення цієї рослини з Червоної книги України. Оскільки наявність там не рідкісних, а широко поширених рослин, дискредитує саму ідею Червоної книги.
Водночас, Юлія Тернова, начальниця відділу еколого-освітньої роботи національного парку каже:
- Латаття чилим не може знищувати, просто зараз на озері склалася сприятлива для нього ситуація, а для латаття - ні. Лілея любить проточну воду, чилим - застояну. Тому квіти зникають, а чилим захоплює все більші і більші території. Це наслідок зарегульованості річки Дністровською ГЕС.
Так зараз виглядає акваторія Білого озера
Варто сказати, що раніше чалим активно використовували в їжу місцеві мешканці. На корінні рослини у чорно-бурій кістянці знаходяться маленькі горішки. Їх можна вживати в їжу, як сирими, так і виготовляти різноманітні продукти – борошно, крупу. Саме за цією рослиною до карантину частенько до Біляївки приїжджали китайці, поділилися з нами місцеві рибалки.
І дійсно, в Азіатських країнах є цілі плантації чалиму. Як промислову культуру водний горіх вирощують у Китаї, Японії, Індії. Його готують на пару, роблять з нього борошно, печуть коржі, варять супи, готують зі спеціями.
Насіння водного горіху запікають, відварюють, додають до салатів. У плодах рослини є крохмаль, білки, жири, різні вітаміни й мікроелементи (кальцій, марганець, залізо, хлор, фосфор і магній).
Завдяки своїм поживним речовинам водний горіх рятував біляївців під час штучного голодомору в 30-их роках минулого століття. Запечені або підсмажені ядра водяного горіха за смаком нагадують смажені каштани.
Марія Пилипівна Мироник, мешканка Біляївки, згадувала:
– Нас рятували, щоб не спухнути з голоду – макуха, вариво з коров’ячої шкіри, степові та річкові горішки.
Саме через горіховий промисел свого часу водний горіх або чалим почав зникати. Це змусило природоохоронців віднести його до Червоної книги. Адже рослина цінується не тільки як продукт харчування, але ще і як ефективний лікувальний засіб. Нею лікують хворобу нирок, імпотенцію, використовують для профілактики застуд та грипу, для відновлення сил, хвороб очей тощо. У фармакології з горіха виготовляють препарат під назвою трапазид, який незамінний для боротьби з атеросклерозом.
На відмінну від багатьох інших рослин її корінець росте не вниз, щоб укріпитися, а вгору. Викинувши над водою квітку з чотирьох білих пелюсток, після опилення, рослина повертає її під воду. Там вона перетворюється вже на горішки. Живе один рік, але за сприятливих умов дуже швидко розмножується.
Цікаво, що ця рослина – одна з найдавніших на планеті. Пережила навіть динозаврів. Шкаралупи водяного горіха археологи знаходили у скам’янілих рештках епохи неоліту, тобто йому мільйони років.
Фото Олександра Кобзаря
Фауна
Люди
Лайфхаки