Наша сьогоднішня розмова з "людиною Дністра" Інною Гоч. Вона є талановитою біологинею, іхтіологинею та справжньою популяризаторкою науки, має великий досвід досліджень у сфері екології та рибного різноманіття, захисту водних ресурсів, а ще дуже любить Дністер та вважає його найбільш недооціненою річкою України.
Для довідки: Інна Гоч має ступінь кандидатки біологічних наук і закінчила Інститут рибного господарства НААНУ, навчалася у Тернопільському національному педагогічному університеті. Її фахова кар’єра включає участь у важливих міжнародних природоохоронних проєктах, зокрема як координаторки EU LIFE проєкту з охорони осетрових на Дунаї, де вона протидіє браконьєрству та незаконній торгівлі дикими тваринами. Також вона створила навчальний курс "Life science for kids", що спрямований на розвиток природничих знань у дітей, викликаючи у них зацікавленість у світі живої природи.
Open.Дністер: Чому, на вашу думку, між пересічними людьми та наукою все ще існує розрив, через який ми так повільно змінюємо своє ставлення до природи? Адже ще донедавна багато з нас бачили в річці лише ресурс, а не екосистему, яку треба захищати. Чи є можливість прискорити цей процес усвідомлення важливості природи й відповідальності за її збереження?
Інна Гоч: Зміни в нашій свідомості щодо природоорієнтованих рішень відбуваються поступово, і це природно, оскільки будь-які інновації спершу сприймаються з нерозумінням. Наприклад, мій шлях у цій сфері включає науковий бекграунд як іхтіолога та досвід у проєктному менеджменті. Зокрема, я мала можливість працювати з різними донорами, як-от Європейський Союз і шведське агентство Sida, що часто давало змогу реалізувати саме природоорієнтовані проєкти.
Один із прикладів таких рішень – це використання природних матеріалів замість штучних, як, наприклад, дерева, піску чи каменю замість бетону при будівництві. Цей підхід дозволяє інтегрувати інфраструктуру в природний ландшафт, і з часом його почали підтримувати органи влади та муніципалітети, хоча спершу такі ініціативи здавалися «блажню» чи «дивиною».
Під час навчання в технічному університеті Дрездена та Лунді (Швеція) я вивчала водні ресурси й природоорієнтовані рішення для міських територій, наприклад, зелені дахи та штучні водноболотні угіддя, які очищують воду природним способом. Сьогодні такі підходи вже впроваджуються в Україні: багато міст почали реалізовувати вертикальне озеленення та створення зелених стін, як-от у Києві для зменшення наслідків кліматичних змін.
Вважаю, що для прискорення змін у свідомості потрібні час, ресурси та бажання вчитись і відкриватися новому. Досвід і знання, які ми отримуємо від інших країн, допомагають нам краще розуміти цінність наших екосистем і відповідальність за їх збереження.
Open.Дністер: Ви одна з небагатьох жінок у цій галузі. Розкажіть, як складався ваш шлях?
Інна Гоч: Я закінчила хіміко-біологічний факультет Тернопільського національного університету. На останніх курсах задумалась, куди б хотіла рухатися далі. Я прагнула наукової діяльності, розглядала кілька напрямків, і в пошуках наставника натрапила на свого наукового керівника. Він порадив обрати тему, яка була б перспективною та малодослідженою. Серед запропонованих варіантів мене зацікавила іхтіологія, і я вирішила зосередитися на вивченні іхтіофауни лівих приток Дністра.
Дослідження, зокрема, включало опис видового різноманіття та екологічних особливостей риб цієї місцевості. Мій фокус також був на інвазивних видах, які витісняють місцевих мешканців, аборигенів Дністра. Це питання довгий час ігнорували, але згодом стало зрозуміло, що ці види створюють реальну загрозу для екосистеми. Моя робота мала і практичний аспект: я займалася рибоохороною, очолювала відділ іхтіології та працювала у Всесвітньому фонді природи Україна.
Згодом працювала в університеті, зокрема в медичних закладах, де навчала медичній біології, а також долучилась до проєктів на Дунаї. Ця робота дала мені розуміння масштабності проблем, з якими зіштовхується наша екосистема, і мотивувала продовжувати роботу у сфері охорони природи.
Інна Гоч
Open.Дністер: Щодо Всесвітнього фонду природи України, здається, що він більше на Дунаю зосереджений?
Інна Гоч: Всесвітній фонд природи України (ВФП) певний час не мав представництва в країні, працюючи лише через окремі проєкти. Ці проєкти були зосереджені на двох найбільш важливих для біорізноманіття територіях: Карпатах і Дунаї. Ось ця програма навіть мала назву "Дунайсько-Карпатська програма України", що підкреслювало фокус на цих двох ключових регіонах.
Дунай
Дунай, як спільноєвропейська річка, дійсно отримує набагато більше уваги та ресурсів, адже це важливий елемент для багатьох країн Європи. На жаль, Дністр, хоча й має таку ж важливу роль для нашого регіону, довгий час залишався у тіні, і лише останнім часом починають з'являтися ініціативи, спрямовані на збереження та відновлення його екосистеми. Однак, з часом, організація розширила свою діяльність, ставши повноцінною структурою, що охоплює не тільки Дунай, але й інші важливі екосистеми, зокрема Дністер.
В рамках роботи на Дністрі ВФП активно займався дослідженнями екологічних оселищ, зокрема зимувальних ям, нагульних ділянок, нерестовищ та міграційних шляхів риб. Однією з важливих задач було картування таких ділянок, щоб наукові знання могли бути ефективно впроваджені в практичні заходи охорони природи. Наприклад, картографування нерестовищ дозволяло встановлювати заборони на ловлю риби в критичних зонах, що є важливим для збереження червонокнижних видів.
Важливо зазначити, що при роботі на Дністрі йшлося не просто про заборону вилову риби в певних місцях, а про охорону екосистем, зокрема для збереження червонокнижних видів. Для цього потрібно було ретельно картувати нерестовища та інші важливі ділянки, щоб не нашкодити природі, зокрема в часи нересту.
Пошук таких місць був практичним процесом, в якому брали участь фахівці з різних установ. У нас була ціла команда, якою я керувала. До складу цієї команди входили такі спеціалісти, як Олексій Худий з Чернівецького університету (тепер доктор наук) і Демченко Віктор з Одеського морського інституту (хоча він родом з Бердянська). Обидва зараз служать у ЗСУ. Процес пошуку включав виїзди на місце, використання човнів та спеціалізованого спорядження, зокрема еколота для вимірювання глибини води.
Ми працювали з картами, зокрема старими лоцманськими картами, які використовувалися для визначення глибин у Дністрі. Це старі карти глибин 60-х років, але вони не завжди відображали актуальний стан. Наше завдання полягало в тому, щоб на основі нових досліджень і спостережень за скупченнями риби та іншими природними ознаками створити більш точні карти, які б враховували реальні зміни в екосистемі. Після того, як ми визначали важливі місця, ми передавали ці дані рибоохоронним органам, щоб вони могли уточнити свої накази на заборону вилову водних живих ресурсів, особливо в період нересту та на весняно-літній період.
Це була дуже важлива робота, оскільки не завжди інформація одразу враховувалась на місцях. Іноді рибоохоронні органи не враховували нові дані, але ми повторно надсилали їм ці карти, поки врешті вони не стали частиною реальних заборон на вилов риби. Цей процес забезпечив більш ефективний контроль над збереженням водних екосистем.
Open.Дністер: А які, на ваш погляд, найбільші загрози для Дністра?
Інна Гоч: Однією з найбільших загроз, на мою думку, є будівництво каскадів гідроелектростанцій, що може суттєво порушити природний потік води, знизити біорізноманіття і змінити екосистему річки. Це підтвердили науковці та активісти, які активно виступали проти таких проєктів, особливо коли йшлося про пониззя Дністра, де гідростанції могли б призвести до майже повного знищення цієї частини річки.
Важливо розуміти, що збереження біорізноманіття — це не лише питання екосистеми, але й нашого власного існування. Ми — частина цієї природи, і навіть найменші зміни у природних процесах можуть вплинути на нас. Часто люди не усвідомлюють, як зміни, на перший погляд, дрібні та незначні, можуть вплинути на всі ланки екосистеми. Втрата біорізноманіття може мати непередбачувані наслідки, і тому важливо не лише зберігати природу, а й шукати сталий баланс між розвитком і охороною.
Ідеї про збереження вільнотекучих річок і підтримка біорізноманіття — це дуже важлива робота, і хоча в Україні ми тільки починаємо говорити про такі цілі, є певний прогрес. Європейська стратегія збереження біорізноманіття, яка ставить ціль до 2030 року мати 25 000 км вільнотекучих річок, може стати прикладом для України. Зараз навіть прогресивні пропозиції щодо розвантаження вже існуючих дамб можуть допомогти зберегти річки, включаючи Дністер, у їх природному стані. Рішення, звісно, потребують компромісів і ретельного балансування між економічними інтересами та екологічними потребами, але, на щастя, ця тема вже отримує більше уваги.
Open.Дністер: Як знайти цей компроміс?
Інна Гоч: Це дійсно складне питання, бо коли ми говоримо про водосховища, особливо такі, які постачають воду для міст, потрібно ретельно оцінювати всі можливі наслідки. Якщо це водосховище, з якого постачають воду, спустити — це може призвести до серйозних проблем не тільки для екосистеми, але й для людей, які залежні від цієї води. Тут важливо враховувати водний баланс, що включає як питну воду для населення, так і потреби для сільського господарства чи промисловості. Рішення має бути збалансованим і вивіреним.
Щодо ставлення людей до річки, це справді важлива проблема. Багато хто до Дністра ставиться споживацьки, навіть не усвідомлюючи, яку важливу роль річка відіграє в екосистемі та для людей. Це питання не тільки забруднення, але й того, як ми до неї ставимось, як ми її використовуємо і як ми дбаємо про неї. Я б не була надто суворою до людей, бо кожен з нас має свою історію і боротьбу. Але дійсно важливо працювати над освітою і просвітою, щоб люди розуміли, що руйнування екосистеми — це не лише проблема природи, це проблема для кожного з нас. Коли ми бачили Дністер чистим і красивим, з ним були інші асоціації, зараз це вже не так, і ми повинні допомогти людям зрозуміти, чому це відбувається, і як ми можемо змінити ситуацію.
Сміття, яке сьогодні скидається в річку, — це система, яка вимагає змін на більш глибокому рівні. Важливо вирішувати проблему системно, адже кожен має свій рівень свідомості, але сміття не зникає, і його треба кудись дівати. Тому ми маємо не тільки показувати проблему, а й пропонувати варіанти рішень. Просвітницька діяльність — це основа змін, і вона має стати пріоритетом, щоб кожен розумів свою відповідальність за стан нашої річки та природи загалом.
Фауна
Лайфхаки