До війни доктор біологічних наук, професор кафедри біохімії та біотехнології ЧНУ Олексій Худий займався наукою, навчав студентів та вирощував у лабораторії червонокнижних риб: стерлядь, марену та вирезуба. У перші ж дні війни доктор наук зібрав речі й пішов до військкомату.
До повномасштабної війни: глядів рибу, як дитину
До зведення у 1950-х роках ГЕС у Дубосарах у Дністрі було більше осетрових. Так, білуга доходила до Могилева-Подільського, осетр – до Хотина, севрюга – до Заліщиків, – говорить вчений із Чернівецького національного університету Олексій Худий. – Стерлядь залишилася у нашій частині Дністра, бо цей вид не здійснює значних міграцій. Але на початку 1980-х він постраждав через аварію на хімічному виробництві у Калуші. Стерлядь любить глибокі місця з проточною водою, а в час нересту шукає швидку течію, додає біолог.
Саме зникаючі види риби Дністра тривалий час залишалися в сфері наукових інтересів науковця.
У Чернівцях він разом з колегами вирощував червонокнижних риб завдяки сонячної енергостанції. У рамках проєкту у лабораторії інституту встановили невеличкі басейни, де вирощували здебільшого три види рідкісних місцевих риб – стерлядь, марену та вирезуба. Усі вони занесені до Червоної книги України, Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи. А стерлядь та марена – ще й до Європейського червоного списку.
"У західному регіоні, на відміну від інших водойм України, збереглася велика кількість рідкісних – так званих раритетних – видів риб. У наших річках найбільше в Україні червонокнижних видів риб. Серед них – стерлядь, вирезуб, марена. Проблема зменшення їхньої чисельності пов’язана не лише з браконьєрством, а й зі змінами у природних середовищах. У результаті є складнощі з їхнім природним відтворенням. Одним із ефективних методів компенсації цих негативних впливів є штучне відтворення у лабораторних умовах і пізніше їхнє повернення у природне середовище", – розповідає науковець.
За рибою доглядали, як за власними дітьми. Для "червонокнижної" стерляді спеціального корму у зоомагазинах немає. Кожна регіональна популяція має свої особливості. Тому для них вигадували свої корми.
- Наприклад, нашою оригінальною розробкою є введення до кормів личинок риб каротиносинтезвальних дріжджів. Причому даємо ці дріжджі не самим личинкам, а спочатку годуємо ними зоопланктон (дафнії та артемії, рід дрібних ракоподібних). Отож ці дріжджі споживає зоопланктон, який з’їдають личинки риб. Відповідно цей "живий корм" вже збагачений життєвоважливими поживними речовинами", – пояснює доктор наук.
Зараз доктор наук боронить країну
Олексій Худий - вчений з великим списоком наукових праць, нагород, інтелектуал, сьогодні боронить країну від ворога.
– Я офіцер запасу, свого часу закінчив військову кафедру. Тож пішов до терцентру комплектування, показав документи. Там мене вписали у якийсь список і запевнили: мовляв, якщо що, ми вам зателефонуємо. Мене така відповідь не задовільнила. Тож я пішов в нашу чернівецьку тероборону і записався до 92-го батальйону 107 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Моя військово-облікова спеціальність – артилерія, відповідно, мене взяли на посаду командира взводу мінометної батареї.
У своїх діях Олексій Худий не вбачає жодного героїзму. Каже, у війську він далеко не один науковець.
"Зі мною служить кандидат фізико-математичних наук, доцент Тарас Звоздецький, – зазначає пан Олексій. – Його у Чернівцях добре знають, адже він тривалий час працював відповідальним секретарем приймальної комісії ЧНУ. Ми маємо однакову спеціальність, закінчували одну військову кафедру, хоч і в різні роки. Тарас Іванович командує іншим взводом. Також зі мною служить доктор наук, іхтіолог, заступник директора з наукової роботи Інституту морської біології НАН України. На початку великої війни вони з родиною евакуйовувалися з Мелітополя. Приїхали до Чернівців. Наступного дня, облаштувавши сім’ю, пішов до нас в тероборону. А у мінометній батареї є кандидат філологічних наук Інституту літератури в Києві. Також у нас служать успішні бізнесмени, студенти. Серед них, до речі, і мої,тобто тут суспільний зріз дуже широкий".
Зараз Олексій Худий боронить країну на одному зі східних кордонів із Росією. Зізнається, що сумує за родиною, роботою, але готовий служити, скільки знадобиться.
Зв’язку з університетом Олексій Худий не втрачає.
"Звісно, сумую за науковою роботою. Усе ж повністю її не покинув. Оскільки я пішов, залишивши курси, які читав, на колег, намагаюся їм якось допомагати, щось радити. За можливості опрацьовую науковий матеріал, роботу над яким не встиг завершити раніше. Коли я пішов, у нас закінчувалися різні гранти, за які потім треба звітувати. Уся ця робота нікуди не поділася. За рибами ж доглядають колеги, студенти, у тому числі й син, який вступив до інституту біології, хімії та біоресурсів ЧНУ", – розповідає Олексій Худий.
Лайфхаки
Флора
Фауна