Плете з лози корзини, іграшки і не тільки: майстер з Біляївки, який береже давнє українське ремесло

Лозоплетіння – один з найстародавніших промислів в Україні. Сьогодні його можна назвати ще й унікальним, адже майстрів, які ним займаються, небагато. Один з них – Володимир Ручка - живе і працює у Біляївці. Його вироби з лози служать у побуті багатьом мешканцям, і не лише з Біляївки, а й з різних населених пунктів України, Молдови. Він і сам не обходиться без них у домогосподарстві. На горищі завжди має кілька десятків готових корзин, якщо комусь раптом знадобляться. Стверджує, якщо експлуатувати ці вироби правильно, вони можуть служити вічно.

Майстер – не корінний біляївець, родом з Дніпропетровщини. Лозоплетінням захопився у 10 років.

- У дитинстві мати відправляла мене щоранку за молоком. Я спеціально приїжджав набагато раніше. Поки господиня доїла корову, я уважно спострегав, як її чоловік плів з лози усілякі вироби. Його звали Степан Хомуха. Намагався щось і сам потім вдома плести, але не виходило. Не всі тонкощі знав.

По-справжньому прикіпів і почав займатися лозоплетінням він вже у дорослому віці, коли переїхав до Біляївки. Так склалося, що поруч жив майстер, в якого і переймав усі тонкощі цього ремесла.

- Це був сусід Василь Підмазко. В нього я навчився робити спеціальні замки, побачив види плетіння. І тоді почало все виходити, - зазначив Володимир.

Лозоплетіння майстер називає своїм хобі. Говорить, що потяг до творчості в нього з юності, мабуть, передалося від матері. Мріяв вступити до художнього училища. Втім, зізнався, прогулював у школі математику, а вона була основним предметом для вступу. Зате, коли заглибився у плетіння, довелося таки її наверстати. Бо тут без розрахунків і логіки – ніяк.

Першим виробом з лози майстра стала корзина. Він і зараз найбільше любить їх плести. За рік робить не менше 50 штук. Порахував, що виготовив вже близько 500 корзин. Розміри – різні, на півтора, два, три відра і більше, залежно від того, яке буде їх призначення.

Замовляють великі – для сіна, кукурудзи, в кого є худоба. Середні - для картоплі, інших овочів. З Молодови замовляли корзини для збору винограду. Невеличкі корзини використовують для декору та атмосферності у альтанках, будинках,  під час Великдня або інших церковних свят, коли можна щось освячувати тощо.

- Ми, наприклад, коли картоплю збираємо, складаємо її у корзини. Через щілинки вітер продуває її, і картопля вже не мокра, а підсихає. Зручно, і гарно зберігається, - ділиться досвідом наш співрозмовник. 

Матеріал для плетіння Володимир заготовляє сам. Як правило, пізно восени або взимку. Збирає лозу біля Дністра. Переважно, це білолоз і червонолоз.

- Було, річка стала, я санки взяв і пішов по льоду різати лозу, - говорить майстер.

Раніше їздив на заготівлю аж під Паланку. Там можна було зібрати цілий причеп. Але зараз через таможені правила робити це незручно.

- Щоб нарізати причеп лози, треба кілька годин. Потім треба ще доїхати до Удобного, віддати талон з першого пункту пропуску. І тут виникають проблеми. Починають прикордонники питати, де я був так довго, адже відстань невелика. Ставлять запитання про лозу, для чого, куди. Не хочеться цих неприємностей, претензій. Вже туди не їду. Біля нашого Дністра збираю, - констатує  Володимир.

Зібраний матеріал майстер сортує. Адже для різних елементів виробів необхідна певна товщина та довжина. Але лозу не очищає, як деякі. Використовує її у натуральному вигляді.

Ще важливий нюанс, матеріал необхідно одразу використати - протягом двох місяців, поки лоза не висохла. Потім з неї вже нічого не сплетеш. Та й зима, за словами чоловіка, - це найкращий період для творчості, вдома роботи менше, більше вільного часу. 

- Мені подобається лоза. Вона гнучка, піддатлива. Знаєте, інколи порівнюю її з людиною - зовні може бути гарна, починаєш гнути, а вона ламається, бо всередині пошкоджена, гнила або хвора.

На виготовлення однієї корзини йде три-чотири години. Однак на плетінні робота не завершується. Треба чекати, поки лоза у виробі висохне. Це близько ще двох-трьох  місяців, а потім треба покрити її безкольоровим лаком. І лише після цього товар готовий.

Головні інструменти в роботі, зазначає майстер, це руки і голова. Супутні – шило кількох видів, ділитель лози, струг, ножі.

- Важливо в процесі рахувати, щоб нічого не пропусти. Схибиш, хоч раз, вже вигляд буде не той. Принаймні я, як майстер, це бачу.

Ще одна особливість творчого процесу – простір. Його необхідно багато, у діаметрі робоче місце 2,5-3 метри. Адже лоза довга. Спочатку Володимир творив у будинку, але було не дуже зручно. Часто відволікали рідні. Тепер його майстернею став гараж. Каже, що хоч прохолодно, але місця вистачає, і сам на сам з лозою.

За словами майстра, строк придатності його товару - вічний. Якщо не враховувати шкоди від мишей і дощ. Щодо останнього, один-два рази не нашкодять, але якщо постійно залишати виріб на вулиці мокнути – зіпсується.

Окрім корзин, плете Володимир й інші речі. Робив для знайомої кошик для яєць, оздоблював лозою декоративну стінку у квартирі одеським замовникам, для онуків виготовив візочок, а на замовлення Біляївського музею чистої води в Українську світлицю завершує підвісну люльку для немовляти.

- Якось знайомий приніс мені на реконструкцію візочок з лози. Сказав, що придбав десь на Західній Україні за 1300 грн. Я дуже здивувався, бо це ж такі гроші! - згадує Володимир. -  Ремонтуючи, добре роздивився і зробив такий онукам своїм. На мій погляд, вийшов навіть ще кращий. І все до нього у комплекті змайстрував. Зшив матрасик, подушку, покривало. Бавились діти із задоволенням. Я ж не вічний. Нехай. Може, будуть згадувати.

Одного разу до рук майстра потрапила книжка з лозоплетіння. І хоч в ній половина сторінок була відсутня, дещо з неї він зміг почерпнути. Там є кілька варіантів робіт, які б він хотів повторити. Торшери, світильники, фруктовниці тощо. Але найбільша мрія – змайструвати крісло-качалку.

- Я бачив одне крісло. Воно коштувало сто доларів. Ого, подумав  тоді я. Хоч знаю, що це дуже кропітка і тривала робота, і лози товстої треба багато заготовити. Але вирішив, що обов’язково собі зроблю, а може потім і на замовлення.

За словами Володимира Ручка, ніхто з його рідних, знайомих, товаришів не цікавиться процесом лозоплетіння. Біда, бо немає кому передавати досвід. Це засмучує і означає, що колись це ремесло може взагалі зникнути.

- Інших майстрів я у Біляївці не знаю. Якось бачив на одному зі святкових ярмарків плетені корзини, але помітив в них багато помилок. І звідки майстер був - не знаю. Але учня собі дуже хотів би мати, - поділився Володимир Ручка. 

Хочете більше текстів на екологічну тематику, розповідей про унікальні місця на Дністрі, про живий світ річки та прибрежних територій - підтримайте фінансово розвиток ресурсу Open.Дністер за цим посиланням.