Років з тридцять тому більшість хат у Біляївці, Яськах, Троїцькому були вкриті комишом. Його косили у плавнях, в’язали снопи та везли в села. Майже у кожному кутку були майстри, які могли так укласти снопи, що ці дахи служили по 70-100 років. Лише час від часу їх доповнювали новими пучками. Такий дах взимку беріг тепло, а літом наповнював дім приємною прохолодою. Зараз майстрів, які володіють цим ремеслом, не більше десяти на всю Україну. Один з них – Михайло Вартикх, живе у Троїцькому, Яськівської громади. Він реконструює старі дахи, з нуля криє комишом будинки, альтанки, дахи, гойдалки, навіси, парасольки та вміє надати їм незвичної форми. Свої знання та таємниці ремесла передає двом синам.
За фахом чоловік – кухар-кондитер. Але зараз навіть не уявляє себе в іншій професії. Займатися цією справою почав двадцять років тому. Родом Михайло з молдавського села. Кордон з Молдовою проходить неподалік від Троїцького. Сюди приїхав на заробітки у 1998 році у якості будівельника.
– Мене запитали, чи вмію крити дахи комишем, – згадує Михайло, - в селі мало хто вже пам’ятав, як це робити навіть 20 років тому. Я ж ще з дитинства бачив, як це робили мої дідусь, дядьки, сусіди. Малим допомагав. У нас в селах на той час ще були будинки під комишом. Гуртом крили, гуртом ремонтували.
Перші декілька замовників результатом роботи будівельника залишились задоволені, почали рекомендувати іншим. З того часу, каже Михайло, розпочався його шлях як майстра покрівлі з комишу.
Посилалися замовлення. Запрошували ремонтувати і крити дахи до Біляївки, Троїцького. Ці будинки і зараз прикрашають вулиці населених пунктів. З часом слава про майстра вийшла за межі Біляївського району.
Роботи майстра
Його руками створені автентичні будинки морських курортів Затоки, Кароліно-Бугазу. Він облаштовував зони відпочинку у Софіївському парку (фентазі парк “Нова Софіївка”), аквапарку ”Одеса”.
– Ремесло моє фізично важке, – каже майстер, - з присмаком пилу, спеки. Вимагає багато часу та терпіння.
Усе починається із заготовки комишу. Косять його взимку: з грудня по лютий. У цей час він “дубіє”. За міцністю не поступається деяким породам дерева. Стає не таким крихким, як ми звикли про нього думати. Спочатку Михайло самостійно його косив. Зараз має кількох помічників. Але той час добре пам’ятає.
– Погода не мала значення. Сідав на велосипед та їхав у плавні. Сам косив спеціальним інструментом серпанком. Складав, зв’язував та віз додому. Вдома треба було перебрати. Поламаний, короткий – не підходять. Треба, щоб тростинка була до тростинки. Зараз процес став швидшим. Працює бригада хлопців.
На сезон, щоб виконати замовлення, треба було назбирати щонайменше три тисячі снопів. На один квадратний метр даху йде до десяти снопів очерету. Тому цієї кількості вистачить, щоб вкрити тільки будинок з дахом у 200-250 метрів квадратних. Якщо хочеться більше роботи, тож, відповідно, потірбно більше заготовити сировини.
Кожен сніп, розповідає майстер, укладається вручну за спеціальною технологією, так само вручну, “підбивається”. Раніше снопи “зшивали” дротом. Зараз інші технології. Їх поєднують саморізами. Кожен вручну закручується.
– І це найлегший етап у нашій роботі. Далі йде укладання снопів на дах – у певній послідовності та за певною технікою, – ділиться Михайло, – працюємо на висоті, без страховки. Тому треба бути дуже уважними.
Протягом дня можна покрити не більше 20 метрів квадратних. На перекриття одного даху типового будинку у нашій місцевості потрібно до п’яти днів. А якщо крити з нуля, то це займе до 15-ти днів.
Комишевий дах, запевняє Михайло, не поступається іншим покрівельним матеріалам, навіть має багато переваг. Він екологічно чистий, не боїться ні вітру, ні граду, взимку тримає тепло в будинку, а влітку – прохолоду.
– У самого такий дах, тож знаю, що раджу, – каже майстер.
Комиш дозволяє створювати дахи незвичних форм, з цікавими вигинами та переходами. Цей матеріал можна поєднувати з сучасним дизайном. Такий будинок буде вирізнятися з-поміж інших.
Складність заготівлі матеріалу і самого процесу крівлі відповідно формують ціну. Вона стартує від 30-ти доларів за метр квадратний. Ще одна причина – майстрів, які володіють цим ремеслом, в Україні можна перелічити на пальцях.
Майстра запрошують працювати у Литву, Нідерланди. Але він каже, навіщо? Якщо вдома можна заробляти не менші гроші та створювати красу для рідної вже країни.
За словами Михайла, він готовий вчити цьому ремеслу інших, але бажаючих немає. Молодь не хоче вчитися. Помічники, яких він бере на роботу, особливого завзяття не виявляють. Цікавляться більше гаджетами та інтернетом.
– Одна надія на синів. Вони змалку зі мною. Дивляться, вчаться. Поки що допомагають подавати снопи. Сподіваюсь, вони продовжать мою справу, і ремесло моєї родини у нашому краю не зникне.
Михайло переконаний, що необхідно зберігати та відновлювати давні ремесла, традиції. Відзначає, що люди все більше усвідомлюють цінність цих традицій. Використовують в оздобленні солому, глину, комиш, дерево, глину. Мода на однотипні “євроремонти” у середовищі заможних людей поступово зникає. Часто трапляються цікаві замовлення.
– Ми працювали на одному об’єкті. Крили очеретом будинок. Так ось, його господар поставив нам завдання – повністю відтворити вигляд батьківського будинку. Вийшло дуже гарно.
До речі, сам майстер у себе вдома облаштував міні-музей старовинних речей. Їх зібрав в альтанці. Цілу експозицію домашнього приладдя. Є там речі, які демонструють історію його ремесла.
– Хоч важко працюється, але люблю свою справу, до душі мені вона. А те, що робиться з любов’ю, і служить довго та на радість, – зазначає він.
Фото з архіву майстра
Сподобалося? Підписуйтеся на наші сторінки у соціальних мережах: Телеграм, Instagram, Facebook. Буде багато цікавого!
Флора
Лайфхаки
