Сьогодні Open.Дністер хоче познайомити вас з біляївчанкою Оксаною Петченко. Вона живе у Біляївці з 2008 року, але може розповісти більше про наш край, ніж десятки корінних мешканців. Її фото та відеоархіви зберігають сотні гигабайт з прогулянок річковими стежками та заплавами Дністра. За ними можна вивчати живий світ цієї унікальної екосистеми.
Оксана розповідає, що цей світ для неї відкрив чоловік Олександр. Коли вони почали зустрічатися, то він захоплювався катанням на швидкісних мотоциклах.
- Після того, як побралися, мотоцикл він продав та купив натомість моторний човен, - розповідає Оксана, - з того часу почалися наші мандрівки Дністром. Вони розпочинаються рано навесні та тривають до пізнього жовтня, інколи навіть листопада. Але найкращий період для спостереження за природою – це червень-вересень.
Але, розповідає Оксана, незвичні зустрічі можуть трапиться будь-де і будь-коли. Головне – не втрачати дитячу здатність помічати живий світ навколо себе.
- Місцеві плавні приховують стільки чудес, що мені шкода людей, які все життя тут живуть і не роблять навіть спроб доторкнутися до цього багатства, - говорить дівчина, - при чому це стосується всього: рослин, комах, тварин, птахів. Тут наче оживає Червона книга та книга природи. І ти до всього можеш доторкнутися обережно поглядом, або навіть рукою.
Біляївка та придністровські села – рай для біологів
- Тут можна вивчати природу краще, ніж за будь-яким підручником, - впевнена Оксана Петченко, - найбільше мені подобається різноманіття комах, метеликів. Якщо вдається, то фотографую, а потім біжу до комп’ютера, або до телефона. Хочу більше дізнатися, що це за вид, чи рідкісний, яка особливість його життєдіяльності. Не знаю, чому дехто їх боїться. Мені вони здаються надзвичайними створіннями, які природа збудувала досконало.
Вусач
Одні з перших місцевих мешканців, з якими довелося познайомитися Оксані - це вужі. Отруйних тут немає.
- У мене навіть трапився випадок, коли була на рибалці та помітила картину. Маленький вуж намагався з'їсти равлика, а той сам його обхопив і не випускає. Довелося провести рятувальну операцію та звільнити вужика зі слизького полону. Той терпляче витерпів та з вдячністю поповз собі далі.
Вуж водяний, який ще називають шахматною гадюкою
Цю реплитію часто плутають з гадюкою. Але у них є одна візуальна відмінність, у водяного вужа на спині – плямистий (шаховий) малюнок, а у гадюки - зигзаг. Такий візерунок допомагає вужу ховатися поміж шматочками деревини, а також полювати.
Знайдете вужа на цьому фото?
Боятися його не варто. Основу його раціону складає риба, також живиться жабами, іноді дрібними птахами та ссавцями.
Водний вуж на полюванні
Оксана з'ясувала, що в наших плавнях водяться не лише вужі, трапився їй якось полоз жовточеревий, каспійський. Це найбільша змія Європи. В Україні відомі екземпляри із загальною довжиною тіла до 2 метрів.
Полоз жовточеревий
- Для мене це була одна з найдивніших зустречей, - ділиться Оксана, - бо я не знала, що ця змія водиться у нас. Вона дуже рухлива, інколи буває агресивна, але теж не отруйна.
Полоз жовточеревий
Ще одні місцеві красуні, які часто незаслужено ображають, це квакши та жаби. Їх тут багато. І кожна з них виконує важливу функцію - позбавляє плавні шкідливих комах.
Часто люди не помічають їх, бо еволюція так спрацювала, щоб вони зливалися з навколишньою природою. Однак якщо придивитися, то з'ясується, що листок насправді не листок, а квакша звичайна.
Квакша звичайна
Справа в тому, що в природі у неї дуже багато ворогів. Тож попри свою назву, яка ніби наголошує, що це вона, а не жаби, вечорами заводять свої пісні, квакша вдень ховається десь високо в траві та мовчить собі. Тільки ввечері виходить на полювання. Любить поласувати комахами та їх личинками. А от той самий спів приходить на допомогу самцю, який хоче звабити собі подругу. Із заходом сонця самці спускаються у водойму і заводять серенади. У період розмноження пісні звучать усю ніч.
Жаба болотна. Це ними лякають місцевих дітей - не беріть до рук, бо бородавки будуть
Ще одні місцеві плазуни, яких часто зустрічає у місцевих плавнях Оксана Петченко - ящірки.
Вони дуже схожі на своїх далеких предків - на стародавніх вимерлих рептилій. Однак вони не такі давні, як здаються. Їхні предки відокремилися в кінці Пермського періоду, приблизно 250 мільйонів років тому. А в середині Крейдяного періоду (час процвітання динозаврів) стали численними і різноманітними.
Ще один місцевий плазун - черепаха. Вони дійсно дуже повільні, тож можна встигнути налюбуватися тим, як вони гріються на сонці та відпочивають.
Ссавці більш обережні, намагаються не зустрічатися з людьми. Але, розповідає Оксана, їй не раз доводилося бачити, як повз пропливають місцеві аборигени - видри, ондатри. Кажуть, що вони показуються тільки добрим людям, які їх не образять.
Ондатра
- А який багатий світ наших плавень на птахів! Я не втомлююся милуватися їх різноманіттям та красою. Шкода, що немає спеціальної техніки, щоб передати їх граційність, різнобарвність та красу, - ділиться Оксана Петченко, - у природи немає недосконалих створінь. Кожне створене мудро та з любов'ю. Слухати та дивитися на них можна годинами.
Маленькі горобці зливаються з комишем
Червоноголовий нирок
Лиска звичайна
Горлиця
Лебеді
Місце для тихого полювання
- Моє захоплення - тихе полювання. Територія, що межує з Дністром, це прекрасне місце для цього. Адреналін, коли знаходиш гриб, можна порівняти хіба що з уловом великої риби, - говорить співрозмовниця.
Захоплення природою у неї почалося від батьків. Якщо тато навчити помічати красу комах, то мама однією з перших книжок дала своїм донькам-двійнятам Оксані та її сестрі Ользі - книгу "Гриби Карпат".
- Але я ніколи не думала, що в наших степах теж так багато грибів, правда за ними треба їхати на острови, або у село Троїцьке, - поділилася з нами Оксана, - Головне, не йти на тихе полювання, якщо не розбираєтеся в грибах. Бо тут дуже багато гарних, але отруйних видів.
Трутовик
Гливи
Опеньок зимовий
Печериця
Гливи
Гриб оленячі ріжки
Маслюки
Оксана закликає усіх з більшою увагою ставитися до природи, частіше брати участь в різноманітних екологічних акціях.
- Цього року ми подорожуємо вже втрьох - я, чоловік та наш 10-місячний син. Дітей потрібно виховувати на справжніх цінностях, вчити їх берегти наш спільний дім, нашу природу, - каже Оксана Петченко, - жоден гаджет не замінить дитині ось цього долучення до природи: побачити будинок, в якому живе видра чи ондатра, подивитися, а не лякатися від того, як пливе вуж. Провести у вирій ключі птахів. Це і є справжнє щастя.
Лайфхаки
Фауна