Вадима Гонтаренка багато науковців Дністра називають своїм вчителем, людиною Дністра, людиною річки, її хранителем та справжнім другом. Він був гідрологом, який не мав вчених звань, але користувався авторитетом у всіх вчених, які мали за честь працювати з ним. Вдячні учні, сподвижники - гідрологи, біологи, екологи, назвали на його честь один з островів Пониззя Дністра - островом Гонтаренка. Його вже немає у живих, але навіть на його пам'ятнику висічені слова "Бережіть Дністер!"

Спогадами про Вадима Гончаренка поділилася його донька Юлія Тернова.

Що пов'язувало з Дністром 

Ще студентом-практикантом Одеського національного університету Вадим Гонтаренко потрапляє на береги Дністра. Вчорашній фронтовик він  навчався на гідрологічному відділенні геолого-географічного факультету Одеського університету ім.І. І. Мечнікова.

Цей здібний студент, недавній фронтовик із рано посивілими скронями одразу звернув на себе увагу університетських викладачів, у тому числі, відомого спеціаліста-гідролога професора А. Н. Бефані. До речі, через війну, вечірню школу йому вдалося закінчити аж у 26 років. 

Вадим Миколайович Гонтаренко народився 25 січня 1926 р. с. Ігнатівка Кіровоградської області (Добровеличківський район), у сім'ї головного лікаря місцевої лікарні. Шкільне навчання
талановитого восьмикласника, який виявляв особливі здібності до природничих наук, перервала ІІ світова війна. Його батькові – Миколі Степановичу вдалося під час ворожої окупації не тільки продовжувати надавати лікувальну допомогу селянам, а й, ризикуючи собою і своїми близькими, зберегти життя півсотні пораненим бійцям.

Юний Вадим Гонтаренко допомагав батькові, розшукуючи в сусідніх селах, городах та садах харчування для хворих та поранених, вивозячи потай зі шпиталю вилікуваних.
З червня 1944 р. вісімнадцятирічний Вадим Гонтаренко – на фронті. Він став учасником знаменитої наступальної Висло-Одерської операції радянських військ. Брав участь у боях за звільнення Польщі, у наступі на Берлін. У боях був неодноразово поранений, контужений. Нагороджений бойовими нагородами, кількома орденами, багатьма медалями. Після закінчення війни йому довелося ще 5 років відслужити у Німеччині у складі військ антигітлерівської коаліції. Лише влітку 1950 р. В. Н. Гонтаренко демобілізувався та повернувся на Батьківщину.

Після закінчення університету В. Н. Гонтаренко отримує призначення в Казахстан, де займає високу та почесну для молодого спеціаліста посаду начальника обласної гідрометслужби. Але в 1960 р. професор А. Н. Бефані запрошує свого вихованця очолити гідрологічну станцію на Дністрі, у Маяках.

В. Н. Гонтаренко з радістю погоджується, і разом із молодою дружиною – випускницею біофаку Одеського університету Р. П. Романовської повертається на Одещину.

За короткий термін, крок за кроком Вадим Миколайович вирішує поставлені непрості завдання: створює необхідну матеріально-технічну базу, забезпечує високий рівень навчальної та науково-дослідної роботи, безперервне вивчення гідрологічного режиму Дністра, його озер та приток, кліматичні спостереження, систематизацію та аналіз усіх цих даних, підготовку регулярних публікацій та звітів.

Ггідрологічна станція згодом стала основною базою для практики студентів та природним полігоном для наукових гідрологічних та гідробіологічних досліджень.

Чому Гонтаренко не став науковцем офіційно 

Гонтаренко писав дисертацію, склав кандидатські іспити, готувався до захисту дисертацію. Але захищати її Вадим Миколайович не став, що викликало подив багатьох його колег.

Причиною було те, що він передбачав негативну реакцію офіційних адміністративно-наукових та чиновницьких кіл, але не хотів йти на компроміс зі своєю совістю, роблячи висновки, які суперечать його науковим поглядам та переконанням, заснованим на повсякденних багаторічних спостереженнях справжнього знавця природи.

Справа в тому, що працюючи керівником гідрологічної станції, Гонтаренко став переконаним та активним захисником природи, зайняв активну громадянську позицію.

Одним з перших він виступає на захист Дністра у зв'язку з парадоксальними за своєю суттю, але далекосяжними планами перетворення цієї річки на частину водної системи Дунай–Дніпро.

Він багаторазово звертається до влади, вимагаючи заборони на варварський видобуток річкового піску, він звертає увагу наукової, екологічної громадськості, керівних інстанцій на шкоду від перетворення заливних лук і очеретяних заростей у риборозвідницькі ставки, ущербні для природи та економічно збиткові. Він наполягає на необхідності відновлення природного водообміну прилиманних плавнів (порушеного будівництвом дороги Маяки-Паланка), виступає проти безконтрольних відборів великих кількостей дністровської води для Новодністровської ГЕС, що часом призводило до катастрофічного стану дністровської дельти; ним розробляється проект реабілітації Карагольських плавнів; він палко підтримує і прагне обґрунтувати необхідність створення у дельті Дністра національного природного парку.

Помер В. Н. Гонтаренко на своїй службовій посаді 6 листопада 2000 року на 75му році життя. Вдячні учні, його сподвижники – гідрологи, біологи, екологи назвали на його честь один з островів дністровської дельти - острів Гонтаренка.

На пам'ятнику Вадиму Миколайовичу висічені слова: «Бережіть Дністер!» Ці слова звучать, як застереження нащадкам, наказ його послідовникам, студентам, практикантам, дослідникам.
 

“Заповідник діда Євсея” - таємниче місто на Дністрі, яке створила проста всесильна людина
Дністер перетворюють на каналізацію: що п'ють мешканці Одеси. Відео
🦉 Нічні вартові Дністра: які сови водяться на берегах річки, і чому їх треба оберігати