Родина Арикулів з Біляївки належить до спадкових рибалок. Діти з цієї родини змалку виходили з батьками на рибалку в якості повноцінних помічників, а свій перший човен збирали власними руками за кресленнями батька чи діда. Ми зустрілися з одним із старійшин цього давнього рибацького роду Юрієм Арикулом, щоб послухати історію про те, як будувати човни, та про зміни, що сталися на річці за останні 50 років.
Їх будинок на Кіпенка знаходиться неподалік від річки. На подвір'ї - флюгель у вигляді риби, щоб вранці бачити, куди вітер віє. Для вдалої рибалки це дуже важливо, адже той впливає на активність риби.
Юрій Арикул
Юрій Арикул каже по-біляївськи: тут наше старе дворище. Колись стояла хатинка бабусі по татовій лінії - Ксенії Арикул.
- Вона була сильна хазяйка. Їла зі срібних столових приборів та на мереживних серветках, на подвір'ї та у хаті був зразковий порядок, навіть сходи білувала у підвалі та кабицю на дворі (вулична піч у Біляївці - прим.ред.), - розповідає дружина рибалки Наталія Арикул, - єдиний син одружився, згодом збудувався поруч на подвір'ї. У цьому шлюбі народилося дев'ятеро дітей. Всі достойні люди виросли, дружні, родичалися. Труженики великі. Батько працював єгерем у лісництві, тож яких тільки гостей не бачила його скромна, але гостинна хата.
Одна з архівних фото, але вже більш пізнього періоду, мислівців та рибалок Біляївки
Серед них був, наприклад, Маршал Радянського Союзу Георгій Жуков. Той приїздив сюди на полювання та рибалку. Дуже любив Біляївку.
- Привозив пайок та пригощав ним дітей. Часи були важкі, післявоєнні, рибу за копійки продавали, у річці було її, хоч греблю гати, тож високим гостям раділи. Вони поїдуть на рибалку, охоту, гостинці везуть, вертаються, а мати Юри дичину їм смажить, юшку варить.
Сучасна парковка човнів
Тато, у родині до нього зверталися тільки так, був майстром на всі руки. Сам робив човни, а під час німецько-румунської окупації навіть змайстурвав радіо, за що ледве не поплатився життям.
- Один раз його за гусака та яйця відкупила баба, - каже Наталія Арикул, - а другий раз його заарештували, вивели на кінець Біляївки, хотіли стріляти, а він з обриву кинувся вниз, до лиману. Вночі прийшов до маяківських рибаків, Сушанів, так і врятувався.
Сам чоловік зробив невеликий млин, на якому вся Біляївка молола зерно. Грошей не брали, але усі відсипали по жменці борошна, з цього родина пекла хліб та виживала.
- Часи були важкі, тож з у 6-7 років нас вже будили, щоб допомагати татові на річці, - згадує Юрій Арикул, - зима це чи осінь, ніч чи рання зоря, а маєш вибиратися з теплого ліжка та їхати з татом.
Виходили на веслах та на саморобних човнах. Їх десятками для себе, для знайомих рибаків першим у Біляївці робив батько - Гаврило Семенович Арикул.
Мав чотири класи освіти, але його креслення до цього часу стають у нагоді. Човни виходять легкими, наче поплавок, маневрені, але вимагають спритності та фізичної сили веслувальника.
Один з човнів, що збудував Юрій Арикул
За татовими кресленнями будує човни і сам Юрій Арикул. Жартує, що всіх секретів нікому не видає. Онуки, їх у нього троє, не дуже цікавляться рибальством, та й спросу на човни зараз менше. Збирає човни з фанери або дощок, скловати, сітки, особливих кріплень.
Тепер такі лодки вже більше раритет, який можна побачити тільки у старих місцевих рибалок, або у Музеї чистої води, де є відділ з човнами.
На веслах у Біляївці майже ніхто не ходить. Хоча це більш дружній до природи вид річкового транспорту.
Та й річка за 40-50 років останніх дуже змінилася, говорить Наталія Арикул.
- Мама чоловіка розповідала, що зими такі були, що сніги стояли з дах. Якось у річці почався мор риби, бо вкрилася щільною кригою. Рибаки ходили бити лунки, щоб кисень пустити, та натягали по 100 кілограмів осетрів. Ця риба вже тут давно не водиться після того, як перекрили річку греблями на верху.
Рибак та човняр Юрій Арикул
Рибу чистили, рубали та закладали у сніг. Автобуси до Одеси не ходили, добиралися вузькоколійкою - йшла вона від станції Дністер до Вигоди. Звідти на Одесу та торгували на Привозі. Але все стоїло копійки, розповідає подружжя. Раки привозили в долоню. Продавали по 1,5 рублі за сотню. Річка була зовсім іншою, повноводною. Комишів майже не було. Хвилі були такі, що весь берег у схилах був та кручах. З нашого берега Паланку було видно, там де зараз болота та комиші.
- Чоловік без річки не може, - каже його дружина Наталія, - після одруження ми переїхали жити в тодішній Іллічівськ. Але кожні вихідні він сідав на мотоцикл та їхав у Біляївку на річку, а я його виглядала. Тоді й прийняли рішення повертатися додому.
Бути дружиною рибака - той ще виклик. За ці роки довелося перечистити не одну тонну риби. Але своїм чоловіком Наталія дуже пишається.
- Він великий труженик. Це тільки здається, що на річці просто все. Всяке бувало за ці роки - і під лід взимку провалювався, і утоплеників доводилося виймати, і людей рятувати. Якось було таке, що перекинувся човен з молоддю, так чоловік, як Дід Мозай, сказав, тримайтеся за борти, та добуксував їх до берега. І заметіль раптова у полон брала.
Згадують байки з життя подружніх пар рибалок. Як один брав дружину на в'юни, а та просила, вертаємося додому, бо вже повні чоботи їх набрала. Вони просто стрибали в них. Зараз майже немає в'юнів, не ловиться чехоня. Тоді ж її було море.
Багато спогадів зберігає домашній фотоальбом родини Арикулів. Там і пікніки, які були на природі, і улови, що траплялися, наприклад, 80-кілограмовий сом, який упіймався рибалці у 2012 році.
Фото з архіву Юрія Арикула
Ці фото варто було б зібрати десь, бо в них ціла епоха рибальства. Невигадана історія Турунчука та Дністра та людей, які пам'ятають їх повноводними.
Фауна
Лайфхаки
