Дністер – це не лише мальовничі краєвиди та унікальна природа, а й стародавні фортифікації та замки. Найвідоміша з цих укріплень - Хотинська, легендарна фортеця на березі Дністра, одна з "7 чудес України". Так, вона чи не єдина, яка пережила сотні битв і практично не втратила свого первозданного вигляду. Але на його берегах є ще декілька визначних пам’яток, які однозначно заслуговують вашої уваги. На жаль, колишні твердині вціліли лише частково, але під їх стінами пройшла не одна битва, вони бачили перемоги і поразки цілих народів, військ і навіть імперій. Розповідаємо, хто і коли їх збудував, де вони розташовані і чому їх варто побачити.
🏰 Раковецький замок/вежа
Де: Івано-Франківська область, село Раковець
Дата заснування: XVII століття
Пам'ятка архітектури національного значення, фортифікаційна споруда XVII століття. Розташована на правому березі Дністра у селі Раковець Івано-Франківської області. Сьогодні від неї вціліла лише одна вежа (20 м) та невеликий фрагмент північно-західного муру. Свого часу фортеця слугувала важливим опорним пунктом під час битв, її неодноразово штурмували турки, татари і козаки.
Збудував замок галицький підчаший (службова особа при королівському дворі Речі Посполитої) Войцех Домінік Бєнєвський. Ймовірно, на місці колишнього укріплення.
Первісно веж було три, а бійниці у них розташовувались так, що один воїн міг стріляти у різних напрямках. Посеред замкового двору било джерело, яке було однією з основних причин, чому замок звели саме тут. Адже власна вода у фортеці – основна умова, щоб вистояти при будь-якій облозі.
Історики зазначають, що планування Раковецького замку не має аналогів в Україні. Він мав багато підземель, входи до яких зараз засипано. Колись у них зберігались провіант і амуніція. Замок стеріг переправу через річку, тому це був важливий стратегічний пункт, особливо в часи війни Речі Посполитої та Османської імперії.
Від самого початку на фортецю постійно нападали. Ще не будучи завершеною, вона витримала облогу козацьких військ, які йшли на допомогу князю Ракоці. У 1667 році її безуспішно намагались захопити татари, але в 1672 та 1676 роках вона була вщент зруйнована турками. Проте після усіх боїв замок повністю відбудували.
Функції охоронця він перестав виконувати, коли з’явилася важка артилерія, і почав використовуватися як житло. У 19 ст. в замку розташувалася фабрика, яка виготовляла щось на зразок соди (поташу), але там трапилась пожежа. Після цього його вже ніхто не відновлював. Але найтрагічніше сталося потім: у радянські часи могутні камені з мурів місцеві розтягли на будівництво доріг, огорож та господарських будівель.
🏰 Галицький замок
Де: Івано-Франківська область, місто Галич
Дата заснування: перша згадка - 1114 рік
Галицький замок також є пам’яткою архітектури національного значення. Розташований на вершині Замкової гори, правий берег Дністра. Це одна з найдавніших і найбільш укріплених фортець Галичини, до нашого часу збереглися лише башта, руїни оборонного муру та підвальні приміщення.
Перші дерев'яні укріплення тут з'явилися ще за часів волинського князя Любарта у 1350 р. після того, коли землі Галицько-Волинського князівства увійшли до складу Польщі. Хоча за свідченнями писемних джерел згадки про укріплену дерев'яну цитадель на цьому місці датуються ще 1114 р. Дослідники припускають, що фортеця використовувалася для оборони княжої пристані на Дністрі. У XІV ст. була резиденцією галицького старости, звідси ще одна його назва – "Старостинський".
Упродовж XV ст. фортеця вважалася однією з найбільших у Галичині, її гарнізон нараховував понад тисячу (!) осіб, тут зберігалися гармати і вогнепальна зброя.
Фортецю неодноразово перевіряли на міцність. У 1490 році її штурмувало селянське повстання під проводом Мухи, а з 1594 по 1621 роки – татари. Не оминула це укріплення і національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького.
Через постійні атаки укріплення часто руйнувалися. Сучасного вигляду фортеця набула завдяки меценатству Андрія Потоцького та роботі італійсього інженера Франсуа Корразіні. Так, у 1658 році фортеця стала кам’яною, трикутною та була обведена ще двома лініями оборони. Саме тоді там з'явився арсенал, підземні склади амуніції, продовольства, дві тераси, канцелярія, приміщення суду, каплиця св. Катерини. Фатального удару замку завдали турки у 1676 році. Потім були спроби його відновити, проте нова австрійська влада, до якої в 1772 році відійшло Прикарпаття, розібрала фортечні мури. Сьогодні пам’ятка охороняється державою, з 2001 року там ведуться реставраційні роботи. В 2019-му вона увійшла в програму Президента "Велике будівництво".
Галицький (Старостинський) замокФото: karpatium.com.ua
🏰 Хотинська фортеця
Де: Чернівецька область, місто Хотин
Дата заснування: ХІІІ ст.
Хотинська фортеця одна з найдревніших в Україні і наймогутніших у Східній Європі свого часу. Історія її зведення розпочалася за правління князя Володимира Великого. Спочатку на місці теперішнього замку з’явилася дерев’яна фортеця, як центр князівської влади, а місто стало торговим осередком на шляху з Чорного у Балтійське море.
Перші кам’яні мури фортеці з’являються у ХІІІ ст. Який саме вигляд вона мала 700 років тому, і хто її збудував, сказати складно, зазначає Альона Іваночко, старша наукова співробітниця ДІАЗ "Хотинська фортеця".
Наприкінці ХІV ст. за часів Молдавського князівства фортецю перебудовують. Особливо гостро це питання постало з появою перших гармат. За наказом Стефана ІІІ було здійснено найбільшу реконструкцію замку. До речі, це єдина фортеця в Україні, яка має на стінах символи: чотириступінчату піраміду з хрестом – гора "Голгофа", і квадрати – як символ "Вавілону" (будівельної мудрості).
Звісно, не лише через символи вона вважалася неприступною. Для захисту від гарматного обстрілу будують стіни 5 м товщини і висотою понад 40 м, як 12 поверховий будинок. Найвища вежа фортеці – Північна має висоту 59 метрів. Вилізти на такі стіни за допомогою драбини фактично самогубство. До того ж, на стіні ворогів чекали воїни з луками, камінням і казанами киплячої олії.
Копати підкоп під стінами – теж погана ідея, адже фортеця стоїть на скелі, а зсередини фортечний двір додатково укріпили будівельною стяжкою – шаром каменів, скріплених вапняковим розчином. Єдиний варіант для ворога – облога. Але і на такий випадок у фортеці є криниця з питною водою, підвали з припасами та казарми для воїнів.
Фортечна криниця теж незвичайна – її глибина майже 60 метрів, і пробита вона крізь скелю, на якій стоїть сам замок. Тобто підсипати отруту чи перекрити джерело води ззовні ворог не міг.
Одна з найвідоміших битв під стінами фортеці сталася у 1621 році. Хотинська битва між турками та об’єднаним козацько-польським військом. Вона зупинила османську експансію на захід і врятувала Європу від турецького панування. Визначний внесок в цьому поєдинку зробили запорізькі козаки на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним.
Звичайно, навколо Хотинської фортеці ходить багато міфів і легенд. Одна з них про "мокру пляму". За легендою, комендант замурував свою доньку у стіну, і на тому місці з’явилась величезна пляма від дівочих сліз, яка не просихає. Пляма є й досі, але вона не єдина, їх на стінах декілька. Раніше надлишок дощової води і талого снігу виводився системою водовідводів прямо в стінах фортеці, їх знайшли археологи у минулому сторіччі. До того ж раніше у дворі були ще одні казарми з підвалом у якому зберігали селітру. Саме таке поєднання і утворило пляму.
Хотинська фортеця неодноразово ставала локацією для зйомки фільмів. Зокрема, її можна побачити у стрічках: "Захар Беркут", "Три мушкетери", "Тарас Бульба", "Ясса", "Стара фортеця", "Балада про лицаря Айвенго" тощо.
🏰Жванецький замок
Де: Хмельницька область, село Жванець
Дата заснування: XIV ст.
Розташований в селі Жванець, неподалік від місця, де закінчується Дністровський каньйон і річка Збруч впадає в Дністер. До наших часів збереглася лише одна його вежа, чотири сторони якої стоять на крутому схилі. А п'ята виходить на майданчик двору.
Історики вважають, що перші оборонні споруди на місці Жванецького замку з’явились у 15 ст. Впродовж наступних ста років укріплення отримало новий вигляд і вже нагадувало п'ятикутний замок.
У 1621 році до Жванця прибуло сорокатисячне військо гетьмана Петра Сагайдачного, яке брало участь у Хотинській війні. У 17 ст. замок зазнав серйозних руйнувань, коли король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський відвойовував цю фортецю у турків-османів. Після визволення від турків фортеця втратила військово-стратегічне значення. Тодішні власники зі шляхетського польського роду почали використовувати його як житло. З часом Жванець і фортеця пережили ще кілька нападів. У 1844 році його викупив російський уряд і мав намір спорудити там військову фортецю. Але плани змінилися. Укріплення залишилося пусткою, його також поступово розібрали на будівельний матеріал.
🏰 Бендерська фортеця
Де: місто Бендери, Молдова
Дата заснування: ймовірно XVI ст.
Протікаючи в семи областях України, Дністер продовжує свій шлях Молдовою. Там, а точніше у невизнаній республіці "Придністров'я", є місто Бендери, головний символ якого – велична фортеця над Дністром площею приблизно 20 га.
По одній з версій, заснував цю цитадель молдовський правитель Стефан Чел Маре. Втім історики вважають це легендою і схиляються до думки, що її якщо не будував, то принаймні спланував турецький архітектор вірменського походження Сінан.
Він жив у часи розквіту Османської імперії. Ці землі, що належали тоді Молдавському князівству, у 1538 році завоював турецький султан Сулейман Пишний, чоловік нашої Роксолани. Нібито він особисто й дав тодішньому містечку Тігіна турецьку назву Бендери. Щодо Сінана, той перебував при дворі на посаді головного архітектора й очільника військових техніків Османської імперії. Архітектор брав участь у походах на Європу, Кавказ і на Молдову. Імовірно тоді й міг закласти Бендерську фортецю.
Саме у Бендери після Полтавської битви відступив гетьман Іван Мазепа, де й помер (1709). Саме тут писалася перша українська Конституція. У 1710 році генеральний писар Мазепи - Пилип Орлик в присутності генеральної старшини, козацтва, а також турецького султана і шведського короля був обраний гетьманом України (у вигнанні). Й саме у Бендерах Орлик складає "Пакти й Конституцію прав і вольностей Війська Запорізького" - документ, який пізніше назвали першою українською Конституцією. На знак цієї події під мурами фортеці встановили пам'ятник у вигляді чорної мармурової книги, на розвороті якої йдеться про Пилипа Орлика і його пакти.
🏰 Аккерманська, або Білгород-Дністровська фортеця
Де: Одеська область, м.Білгород-Дністровський
Дата заснування: XIII — XV століття
Це наймасштабніша пам'ятка Середньовіччя в Україні, найбільша в Східній Європі. існує легенда, що античного поета Овідія заслали в Тіру, де він помер і був похований. Ось чому поруч, за переказами, виникло місто Овідіополь.
Фортеця стоїть на скелястому березі Дністровського лиману на місці Тіри – давньогрецького поліса V – IV ст. до н. е. Часті напади завойовників знищили поліс. Спочатку місто зруйнували готи, а потім гуни поклали кінець існуванню Тіри.
Після греків на місці Тіри мешкали даки, анти, слов'яни. На думку істориків, у Х столітті Білгород входив до складу Київської Русі, потім деякий час належав Угорському королівству, а ще пізніше — Галицько-Волинському князівству. У складі останнього місто перебувало до нашестя монголів.
На рубежі XIV-XV ст. придністровські землі увійшли до складу Молдавського князівства, і місто-фортецю стали називати Четатя-Алба (Біла фортеця). Протягом 1438-1454 рр. у південному напрямку від цитаделі було зведено могутню фортифікаційну систему, що складалася з двох поясів оборонних мурів, загальною довжиною близько 2 км, і 26 башт. Зовні укріплення оточував глибокий рів. Із заходу до оборонного муру вздовж лиману вузькою смугою примикав ще один укріплений двір – портовий. До фортеці вели дві в’їзні брами, влаштовані в оборонних мурах: зі сходу – головна Кілійська брама та з заходу – Овідіопольська брама. Сполучення з портовим двором з боку лиману здійснювалося через водяний барбакан з воротами.
У XV ст. Османська імперія неодноразово намагалась захопити місто. Найважча облога мала тривала у серпні 1484 році коли 300-тисячне військо османського султана Баязида II і 50-тисячні загони кримського хана Менглі I Герая при підтримці понад 100 великих кораблів взяли в облогу фортецю з берегу та лиману. Після 9-денної облоги фортеця впала. У 1485 році Білгород впав. На 328 років тут встановлюється османське панування.
Османська імперія зробила Аккерман одним із своїх опорних пунктів на півночі. Місто стало об'єктом нескінченних нападів з боку запорозьких козаків. Відомі козацькі отамани неодноразово намагалися пограбувати місто. Серед них Григорій Лобода, Северин Наливайко, Іван Сулима, Іван Сірко, Семен Палій. Не давали спокою місту й молдовани з поляками. Але Аккерман стояв неприступною твердинею. Не обділяли увагою фортецю васали Османської імперії — кримські татари. Аккерман часто був місцем їхньої дислокації під час походів, а кримський хан Іслям II Ґерай навіть помер у фортеці і був похований у мечеті, від якої нині залишився один лише мінарет.
Під час тривалого османського володарювання в Аккермані фортеця неодноразово добудовувалася і укріплювалася відповідно до все новіших технологій фортифікації. У 1657 році значно укріпив фортецю Мелек Ахмед-паша. У 1707 році османи запросили французьких військових інженерів, за допомогою яких було збудовано нову бастіонну лінію. А починаючи з 1756 року укріплення та добудови у фортеці відбуваються майже щорічно.
XVIII століття принесло з собою три російсько-турецькі війни. У 1770 році вона вперше була захоплена російським військом. 10-денною облогою тоді керував бригадир Ігельстрем. Протрималися росіяни в Аккермані недовго і відповідно до Кючук-Кайнарджійської мирної угоди повернули місто османам у 1774 році. У 1789 році місто без бою було захоплене великим загоном донських козаків та бурським єгерським корпусом, яким керував Михайло Кутузов. Наступного року Кутузова призначили комендантом фортеці. Але знову його довелося повертати. Цього разу відповідно до Ясської угоди підписаної у 1791 році. Згідно з угодою, кордон між Російською та Османською імперією пройшов по річці Дністер.
Османський період у Білгороді закінчився 1812 року. За Бухарестським мирним договором південь Бессарабії з Аккерманом переходять до Російської імперії.
У 1918 Білгород захопили румуни. Під владою Королівства Румунія він перебував до 1940. Тоді він на короткий строк ввійшов до УРСР, але з 1941 по 1944 місто знову належало Королівству Румунія. У 1944 році Білгород зайняли радянські війська. Місто перейменували у Білгород-Дністровський, а фортецю зробили музеєм-заповідником.
Також, в Пониззі Дністра могли б бути інші вежі, фортеці та пам'ятки архітектури, наприклад, в селі Маяки була прикордонна вежа, у місті Біляївка - мечеть, залишки якої знаходили навіть в середині XX-го століття. Однак їх зруйнували війни та бажання представників радянсько-російської влади переписати історію Пониззя Дністра та Причорномор'я.
Лайфхаки
Фауна