Сьогодні внаслідок багатьох процесів – кліматичних змін, антропогенного навантаження, будівництва гідроелектростанції у верхів’ї Дністера, річка втратила своє значення у судноплавстві. Однак унікальні фото пониззя Дністра, що зібрав біляївець Володимир Красиков, розповідають про інший період в її історії. Тоді навіть до берегів рукава Дністра – Турунчука, що впадає у Дністровський лиман, а звідти у Чорне море, приставали прогулянкові катери, або як їх називали місцеві – баржі. Їх залишки можна було побачити ще до кінця 90-их років минулого століття. Унікальні фотографії не лише розповідають історію, а й актуалізують увагу до питання кліматичних змін, які відбуваються на наших очах та потребують термінової реакції, аби пригальмувати їх швидкий біг.
Повноводний Турунчук, яким ми його майже не пам’ятаємо
Написати цю статтю нас попросив один з читачів, який зацікавився питанням, чому раніше на Турунчуку, який є рукавом Дністра, знаходилася велика рятувальна станція, схожа на міні річковий порт, а в самих водах можна було побачити залишки великих суден. Зокрема, на так званому Великому березі Турунчука, в районі міста Біляївка.
Open.Дністер звернувся з цим питанням до Володимира Красикова, біляївського краєзнавця, який цікавиться історією та старими фото міста. Свою розповідь він почав з кінця судоплавної історії річки Пониззя Дністра. Старої баржі, яка поставила крапку цій сторінці історії річки.
Катер, або, як її називали в народі "баржа", знаходився на Великому березі до 1993 року
За місцевою легендою, цей катер постраждав під час війни, але, думаємо, що це не відповідає дійсності. Скоріш за все, він сів на мілину, а ніхто його не став витягувати назад. На початку 90-их залишки катера розпиляли на метабрухт та продали у невідомому напрямку.
Для того, щоб впускати та випускати судна, які заходили сюди, тут спорудили рятувальну станцію. До речі, з фото видно, скільки води на той час було на Великому березі.
Ось такий прогулянковий катер пришвартовувався на Великому березі поруч з Біляївкою
З Біляївки до нього вела не штучно насипана стежка, яка з'явилася пізніше, а дерев'яний міст. Водна гладь завершувалася майже в районі нинішнього та тодішнього кафе "Вітерець".
Кафе "Вітерець", Біляївка
Місцеві розповідають, що на одному з островів, куди вела стежка, влітку навіть проходили танцювальні вечори із живою музикою.
Дерев'яний міст, що вів на острови Великого берега, Турунчук, Біляївка
Інфраструктура - дозволяла, адже на острови провели електрику. На нижньому фото видно ряд з електричних стовпів, які забезпечували енергопостачання рятувальної станції.
Наш співрозмовник Володимир Красиков припускає, що збудована рятувальна станція була у 60-ті роки минулого століття.
Рятувальна станція у Біляївці, 60-ті роки минулого століття
- На фото видно період будівництва рятувальної станції, яка ще не покрита нічим, а лише є стіною з камня ракушняка.
Історичні фото повноводного Дністра в районі його рукава річки Турунчук
Пізніше вона перетвориться на оглядову вежу, з якої буде зручно спостерігати за рухом рибацьких та промислових човнів, катерів.
Рятувальна станція у Біляївці
Річкою возили комиш, яким багате Пониззя Дністра, а на катерах можна було відправитися у річкову прогулянку.
Ліворуч на фото видно пришвартований прогулянковий катер
Деякий час від Біляївки у напрямку Білгород-Дністровського річкою ходила ракета. Тоді ж виникла ідея поглибити прибережну смугу та запустити паром чи катер від Біляївки до Чорного моря.
Це був задум тодішнього голови райвиконкому Віталія Бендяка. Задум був таким. Вранці жителі сідають на паром. Приємна прогулянка річкою і за нетривалий час вони поряд з морем у Затоці чи на Кароліно-Бугазі. Покупалися - і ввечері так само повертаються назад.
Річковий порт планували збудувати в районі нинішнього офісу приватного підприємства “Саша”, що у Біляївці, проривши канал до Турунчука.
До цього проекту долучилися фахівців з Міністерства воднотранспортного господарства, що знаходилося у Москві. Виготовили кошторис, порахували витрати, оцінили можливі наслідки. Всі висновки були позитивними.
Втім згодом цей проект заморозили. Основна причина – партійне керівництво боялося природних катаклізмів, якщо воду підвести занадто близько до житлового масиву. Однак з інших джерел нам стало відомо, що тут роль зіграла банальна заздрість до мрійника та фантазера Бендяка з боку його недоброзичливців. Аж занадто багато у нього було масштабних проєктів.
Прогулянковий катер ходив від Біляївки до Білгород-Дністровського
Сьогодні бачити ці фото - дивно, бо з того часу Дністер “схуд” більше, ніж на половину, а деякі річки, що впадають в нього, взагалі перетворилися ледве не на потічки. Однак так було не завжди.
Історія Дністра як суднохідної річки
Дністер здавна використовувався, як суднохідна річка для малих човнів. Побачити ті, які використовувалися тут, можна у Біляївському міському музею питної води, де відкрита виставкова зала з міні копіями човнів. Це була стратегічна річка, адже мала вихід до Чорного моря.
Історичні дані свідчать про те, що на берегах Дністра була розгалужена система торгівельних портів, а річка пов’язувала Галич, центр Галицько-Волинського князівства – столицю південно-західних давньоруських земель із Тирасполем.
Пізніший період судноплавства засвідчує гравюра ХVІІІ століття, де галери пройшли Дністром через Смотрич, на Хмельниччині, та причалили до мурів старої фортеці у Кам’янці-Подільському.
Дністром перевозили товар генуезькі купці, а новий поштовх розвитку річки дав період Австро-Угорської окупації верхів’я Дністра. Після “революції весни народів” 1848-1849 років, влада імперії замислилася про те, як пригальмувати ситуацію з суспільно-політичними хвилюваннями. Одним з варіантів розв’язання проблеми було пожвавлення економіки. Для цього, зокрема, була ухвалена урядова програма розвитку пароплавства на Дністрі. Вони планували відкрити нові ринки збуту галицького зерна через вихід до Чорного моря.
Однак цьому заважало декілька моментів. Хоча з 1840-го року австрійці на річці збудували більше 10 кілометрів гідротехнічних споруд, щоб зберегти русло, однак перешкодами для судноплавства були кам’яні рифи, мілини, часті повені, а також дно, яке було завалене дерев’яними колодами.
У 1860-их роках були зроблені спроби відновити сполучення, однак вони не стали регулярними.
Територія України в районі Пониззя Дністра було окупована Російською імперією, яка взагалі переживала “технічне затишшя”. Однак Кримська війна показала, наскільки технічно відстала Російська імперія від країн Західної Європи, що змусило переглянути підхід до технічного прогресу.
Оскільки державна казна була спустошена, тут почали залучати приватний капітал, зокрема для перетворення Дністра на судноплавну річку. Для цього Товариство Новоросійського пароплавства уклало договір з англійською суднобудівною компанією W.Fairbairn & С на будівництво колісного буксирно-пасажирского пароплаву, який пізніше отримав назву “Дністер”.
Судно "Дністер", 1846 рік
Деталі виготовили в Англії, а збирали судно в Одесі. У серпні 1845 року воно зробили пробний рейс, а у березні 1846 його відправили у Дністровський лиман. Там він мав здійснювати рейси між Овідіополем та Акерманом (Білгород-Дністровським).
Втім у 1857 році його віддали курсувати по Чорному морю, а пізніше через зношеність корпусу – розібрали.
Детальний опис Дністра зробив капітан Романов у 1856 році. Для цього експедиція Романова відправилася з “австрійської частини” Дністра вниз до Чорного моря. Потім він збудував судно в місті Жванець, нині Хмельницької області, та спустився ним до Маяк.
Романов розробив пропозиції, як поглибити та очистити дно, описав, які канали треба поглибити, позначив мілини, місця, які були засипані деревиною. Вартість проєкту була вражаюча – 1 млн. 200 тис. срібних рублів.
Однак, як часто це трапляється, всі плани залишилися на папері. Хоча до них неодноразово поверталися.
Окремі судна все ж таки ходили. Це був теплохід “Братець”, англійський пароплав “Луба”. Всього, якщо довіряти інформації з праці “Історія Молдавії” – більше 10 000 суден від моменту зародження пароплавства на Дністрі.
На початку XX століття з’явилися нові проєкти з освоєння Дністра. Спочатку було заплановано будівництво каналу “Сян-Дністер”, пізніше ще більш грандіозний від професора Львівської політехніки Матакевича, який хотів спорудити водну магістраль Балтське море-Чорне Море через Віслу-Сян-Дністер-Прут-Дунай. Плани зруйнувала ІІ світова війна.
Водночас в той час активно розвивався яхтинг поруч з містечком Заліщики, цивільне судноплавство.
У радянський період окупації України спочатку дністровська флотилія посилювалася новими плавзасобами. Для прикладу, радянським урядом було виділено 1.2 млн. карбованців на будівництво дністровського флоту та 2 млн. карбованців на будівництво галицького порту. Однак з кожним роком інтерес до судноплавної артерії Дністра згасав, що призвело до занепаду галузі.
Значні зміни почалися після будівництва кількох ГРЕС у верхів’ї Дністра. На великих і середніх річках розміщується понад 20 діючих ГРЕС, які суттєво впливають на повноводність річки, замулення і заростання її протоків, рукавів. На це також впливає безконтрольність господарської діяльності людей, які проживають на берегах. Внаслідок нераціональних методів господарської діяльності порушилась цілісність рослинного і ґрунтового покриву, скоротилася кількість рослиноїдних організмів. Їх отруїли стоками, частину виловили браконьєри, що у свою чергу призводить до заростання водойм.
У таких умовах говорити про відновлення судоходства на Дністрі - не доводиться. Зберегти б те, що залишилося.
Хочете більше текстів на екологічну тематику, розповідей про унікальні місця на Дністрі, про живий світ річки та прибрежних територій - підтримайте фінансово розвиток ресурсу Open.Дністер за цим посиланням. 20% від донейтів ми витратимо на екологічні заходи на території пониззя Дністра.
Люди
Фауна
Лайфхаки