Стародавня легенда розповідає, що вишиванка народилася в одному з населених пунктів на схилах Дністра. Вважається, що прототип перших вишиванок носили скіфи, які жили, переважно, між Дністром і Дніпром.
Open.Дністер запрошуємо вас у подорож історією вишиванки, легенд про неї, цікавих фактів про вишиванку населених пунктів, які знаходяться вздовж Дністра. Розкажемо, де їх можна побачити в кожній області, через які тече Дністер.
Легенда про вишиванку
Нібито був час, коли люди вмирали від нікому не відомої хвороби. Мором гинули старі і малі. У той час жила над Дністром жінка, були у неї чоловік та шестеро дітей. Хвороба забрала всіх, окрім найменшої донечки. Мати над нею, як горлиця, билася, але не вберегла. Почала дівчинка танути на очах, плакати, матір просити врятувати її.
У той час селом йшла бабця старенька. Вона порадила жінці, як врятувати малу. Грішними люди стали, розповіла стара, от їм за гріхи таке покарання. Треба шити повсюди — на рукавах, на пазусі хрести, чорні та червоні, щоб чорти здалеку бачили та боялися. Але нікому той секрет жінка веліла не розповідати, бо помре донька.
За кілька годин мати вишила сорочку для доньки. Та ожила, ходить здорова, просить у матері вишити на сорочці ще калину, і листочки, і терен. Тільки мати невесела. Кожен день з села на цвинтар небіжчиків носять. І дітей, зовсім маленьких дітей. Не витримало серце жінки. Вибігла до людей, просить: “Шийте, шийте хрести, вишивайте. Будете жити! Рятуйтеся!”
Люди вирішили, що збожеволіла жінка. А та обцілувала доньку, розповіла людям, що їй стара сказала, і зірвала з доньки сорочку. Впали обидві неживі.
З того часу люди почали вишивати сорочки та рятуватися від смертельної хвороби. Вона відступила, а люди так і передають від покоління до покоління, аби вишивали собі сорочки, як оберіг та святиню.
Походження вишиванки: міфи та факти
Давньогрецький збирач та упорядник різноманітних оповідей Геродот стверджував, що вишивкою був прикрашений одяг знатних скіфів. Як свідчать археологічні дослідження він прикрашався яскравими вишивками і різноманітними аплікаціями, а парадний одяг розшивався безліччю золотих прикрас.
На території Причорномор’я та на берегах Дністра скіфи були далеко не першими. Але саме вони утворили по суті той формат державного утворення, яке об’єднало майже всю територію сучасної України.
Геродот писав: "Їхня країна рівнинна і рясніє травою і зрошується водою багатьох річок, яких стільки, скільки каналів у Єгипті. Я назову тепер ті з них, які найбільш відомі і судноплавні від самих своїх джерел. Це Істр, що має п'ять гирлів, а потім Тірас, Гіпаній, Борісфен, Пантікап, Гіпакірій, Герр і Танаід".
Істр — Дунай, Тірас — Дністер, Гіпаній — Південний Буг, Борісфен — Дніпро, Танаід — Дон. Лише Пантікап, Гіпакірій та Герр лишаються неідентифікованими. Тож, хто знає, можливо, якась частина легенди - є правдою?
Дослідниця Оксана Косміна, яка майже 40 років вивчає українську матеріальну культуру та історію національного костюма, стверджує, що попри бажання багатьох думати, що вишиванки - це частина дуже давньої повсякденної культури, вони були все ж таки одягом знаті, а не простих людей.
Проникнення в сільське середовище дослідниця пов'язує з тим, що заможні люди оздоблювали одяг на замовлення, або для них його шили їхні слуги. У тих регіонах, де прості люди мали більше часу та можливостей - вони теж почали запозичати якісь елементи для прикрашання свого одягу. Саме широка мода на вишиті сорочки, за її дослідженнями, почалася не раніше XVIII століття.
В Україні осередком вивчення історії вишитих сорочок був Кабінет антропології та етнології Федора Вовка, який заснували у 1920-х у Києві при тодішній Академії наук. Але вже в 1930-ті співробітників кабінету звинуватили в "буржуазному націоналізмі", більшість з них розстріляли, а їхні наукові роботи та експонати знищили. Саме тому найстарша вишивка, яка збереглася на території України, датована лише XVIII ст. Це вишиваний рушник, який експонується у Чернігівському обласному музеї.
Велику роботу зі збереження цього виду мистецтва зробила Олена Пчілка, яку ми знаємо як матір Лесі Українки. Саме вона упорядкувала альбом з 300 зразками українських народних орнаментів «Украинскій народный орнаментъ. Вышивки, ткани, писанки», яке презентувала у 1878 р. на Паризькій Всесвітній виставці.
Як раз після Емського указу, який був тогочасною спробою російської імперії "денацифікувати українську ідентичність".
"Космічний" привіт з минулого
Перше матеріальне свідчення, на якому був зображений одяг, схожий на сучасну вишиванку знайшли у 1907 році на березі річки Рось у маєтку Надії Федорівни Муравйової-Апостол (уродженої Терещенко, з родини відомих українських меценатів), в селі Мартинівка нині Черкаської області (раніше Київщини) під час земляних робіт.
Селяни, які рили землю, знайшли скарб. Розікрали та рознесли його по домівках. Урочище, де знайшли Мартинівський скарб, відтоді має назву Злодіївщина. Розкрився секрет, коли вони почали в місцевих шинках міняти прикраси на горілку.
Знадобилося п’ять років, щоб зібрати хоча б 116 срібних виробів, загальною вагою 3 кілограми. Частина так і залишилися вкрадені. Не в дорогоцінному металі була цінність, а в їх давності. Зокрема, клейма майстрів на чашах дали змогу встановити, що виготовили їх у Візантії за часів імператора Юстина Другого - а це, уявіть, 565-587 роки.
Мартинівський скарб - це безліч предметів зі срібла, які схожі на скіфські та сарматські: фігурки фантастичних тварин, браслети, поясні бляшки, скроневі підвіски, налобні вінчики, сережки і посуд. Багато з них потім будуть надихати різних майстрів - Пабло Пікассо, Марію Примаченко.
Мартинівський скарб
27 прикрас скарбу знаходяться наразі у Британському музею – це сталося завдяки представникам родини Терещенко-Ханенко. Так само вони передали іншу частину врятованої колекції до Київського художньо-промислового і наукового музею, нині вона зберігається в Національному музеї історії України та його філіалі – Музеї історичних коштовностей України (МІКУ).
Справжню сенсацію і безліч дискусій викликали 4 антропоморфні фігурки з колекції, які відлиті зі срібла, з позолоченими головами, руками й деталями одягу. Їх називають "мартинівськими танцюристами", а також "мартинівськими космонавтами".
Чоловічки мають характерні довгі вуса та зачіски (довге волосся, вибрите чоло), зодягнені у і сорочки з довгими рукавами й чоботи, завмерли у позах танцю, що нагадує гопак. На ліктях у них отвори - ймовірно, кріпилися до якоїсь основи або нашивалися як прикраси на одяг. Перехрещені по діагоналі насічені лінії на сорочці нагадують орнамент українських вишиванок.
10 інших цікавих фактів про вишиванку - читайте тут, а ми подивимося, як змінювалися орнаменти від області до області вздовж Дністра. Почнемо з крайної точки, де Дністер впадає у Чорне море.
🟩 Одеська область
Крайня точка Дністра у Пониззі - село Маяки, Одеського району. Там Дністер впадає у Дністровський лиман, а звідти до Чорного моря.
Пониззя Дністра, яке тривалий час входило до складу Російської імперії, мало інші умови для розвитку української національної культури, тож має менш поширену традицію вишивати та носити вишиті сорочки.
Зокрема, досліджуючи бабусині скрині у місті Біляївка (10 кілометрів від села Маяки), важко знайти давню вишиту сорочку. Хоча вишивали тут дуже багато - рушники, простирадла, фіранки напірники, наволочки. У більшості випадків, це вишивка вже більш пізнього періоду. Сформувалася вона не під впливом тяглості історії, а так званої "мильної моди".
Вишивка у Біляївці, Пониззя Дністра, початок та середина XX століття. Зі скрині нині покійної біляївчанки Ганни Гаврилівни Гусаченко (у дівоцтві Величко)
Її запровадили відомий французький парфумер та його дружина - Генрих та Шарлотта Брокар. Вони не лише запровадили масову моду на вишивку, а й мимоволі популяризували… хрестик, який багато дослідників називають вбивцею традиційної української вишивки. В Україні є близько сотні різних вишивальних технік. Серед найвідоміших – гладь, низь, мереження, бігунець, плетіння.
У 1861 році подружжя відкрили у Москві мануфактуру з варіння мила. Першим там виготовили різнокольорове дитяче мило. Наступним кроком випускають "Народне мило", яке продавали всього за 1 копійку.
Воно стало популярним і на території України. Його купували навіть у найвіддаленіших селах. І не заради мила, а заради обгортки - паперової з яскравим квітковим орнаментом. Оформлення замовляли у професійних художників: красиві, натуралістичні, яскраві. Вони так подобалися українкам, що ті почали переносити їх як вишивку на свої сорочки та сукні замість поширених тоді простих геометричних узорів.
Дізнавшись про це, Шарлотта придумала наступне: перенести рослинні орнаменти на аркуш в клітинку – те, що ми зараз називаємо схемою вишивки. І мимоволі популяризувала вишивку хрестиком, адже тепер її легко було повторити.
Схеми вишивок спершу додавали до мила Брокар кожному покупцеві. Жінки почали збирати такі схеми, і Шарлотта знову підхопила ідею: почала видавати окремі маленькі брошурки з вишивками і новими схемами – їх отримували покупці не мила, а парфумерії і косметичних наборів. Згодом розкреслювалися цілі фрагменти для рукава чи коміра, рушника чи скатертини – така собі «Бурда моден» початку XX сторіччя, тільки замість викрійок – схеми вишивки «від Брокара».
Разом з тим, була на Одещині й своя автентична мода на вишивку. Традиційні сорочки на Одещині шили з "пухликами" - з білої бавовняної тканини. Пухлик — це збирана тканина на рукаві трохи нижче плеча. Саме пухлик додає рукавам пишності та об'єму.
Стоячий широкий комір густо збирали у дрібні "зморшки", які оторочували тоненьким рубчиком. Верхній край рукавів призбирували, а нижню вишивали геометрично-рослинним візерунком у техніці хрестика. Основними кольорами були переважно червоний, чорний, синій та жовтий. Вузенькою смужкою обробляли краї рукавів. Поширеними тут були чорні геометричні мотиви. Уставкова вишивка у вигляді композицій з 2 чи 3 рядів, доповнених жовтими або червоними смугами. На одеську вишивку мали вплив східноподільський, молдовський та румунський способи декорування.
Для ознайомлення з вишивкою Одеської області варто відвідати:
💡 Одеський обласний центр Української культури, Музей нематеріальної культурної спадщини адреса: м.Одеса, вул. Польська вул. 20.
Відзначимо ще момент. Серед мешканців Пониззя Дністра - багато переселенців з Полтавщини. Традиційна полтавська вишивка - білими нитками по білій тканині. Це так звана "решетилівська вишивка". Вона занесена до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України.
«Раніше жінки вишивали переважно взимку, тоді було менше хатньої роботи. Сидячи біля вікна, вони спостерігали за візерунками, які на вікнах малював мороз, а потім переносили їх на полотно. Так і виникла вишивка білим по білому», – розповідає співробітниця Полтавського краєзнавчого музею ім. В. Кричевського Марина Кондратенко.
У Кременчуцькому районі Полтавської області, де знаходилося село Турбаї, звідки переселили більшість мешканців придністровських населених пунктів - так само є популярною вишивка "білим по білому" гладдю. А ще в орнаментах вишиванок обов’язково є мережка. Власне, саме такі скарби з мережкою можна знайти у кожній біляївській хаті, де живе 2-3 покоління цього придністровського міста.
Зі скрині нині покійної біляївчанки Ганни Гаврилівни Гусаченко (у дівоцтві Величко)
Сама мережка має безліч видів: «стовпчик», «гречечка», «вівсяночка», «лучка», «ляхівка», «прутик з настилом», «чисна мережка», «безчисна мережка», «прорізний прутик». Для решетилівської вишивки також характерні такі техніки, як вирізування, зубцювання, лиштва або гладь (пряма й навкіс), зерновий вивід, клітка, солов’їні вічка. Тож, раптом хто з мешканців Пониззя захоче для себе свою унікальну вишиванку в стилі свого регіону - цілком можна обирати такий варіант.
🟩 Вінницька область
Район міста Могилів-Подільський, який знаходиться між двома річками: Дністром та його лівої протокою - річкою Мурафою.
За словами дослідниці Лілії Гальчевської, в давніх сорочках Вінничини переважали геометричні мотиви, які були дрібненькі та нагадують красиву мініатюрну мозаїку. На теренах Вінничини часто вишивали чорним. Але чорний колір в українській народній традиції ніколи не сприймався, як жалобний. Чорна вишивка, ймовірніше всього, символізувала землю. А відповідно, якщо земля, то багатство і достаток.
У книзі "Код української вишивки" авторка Марія Чумарна пише, що вишивали «чорними нитками: аби жодна стороння енергія не могла крізь шви проникнути до людського тіла, бо хрест своєю енергією “розтинає”, знищує негативну енергію, а чорний колір її поглинає. Низом, на грудях і на рукавах вишивалися священні коди сили”.
Для ознайомлення з вишивкою Вінницької області варто відвідати:
💡 Музей етнографії та народного мистецтва імені Марії Руденко, Могилів-Подільський, вулиця Володимирська, 6, Могилів-Подільський, Вінницька область.
💡Етнографічний музей "Подільська хата", вулиця Івана Богуна, 12, Буша, Вінницька область.
🟩 Хмельницька область
Село Зіньків, розташоване на річці Ушиця, це ліва протока Дністра
Саме це село варто згадати, бо тут є своя унікальна вишивка, яка не повторюється в жодному іншому регіоні України. До речі, саме з цього села ще один об'єкт нематеріальної культурної спадщини - чорна зіньківська ковбаса.
Синій колір із квітами – це традиційна "зіньківська вишивка". Орнаменти симетрично розташовувалися, як на передній, так задній стінці сорочки. Якщо одягнути таку сорочку, то орнамент на ній складається у візерунок у вигляді вінка чи гірлянди.
Традиційна зіньківська сорочка була з підтичкою (пришита нижня частина сорочки – авт.) і виглядала з-під спідниці. Її низ оздоблювали так званими «качалочками», що схожі до техніки «рішельє» (ажурна вишивка – авт.).
Винятковим є й крій: широкі рукави, складочки та багато вставок. Візерунки ж наносилися лише синіми нитками і дуже дрібненьким хрестиком, міліметрів три завбільшки.
Чому в Зінькові для сорочок обрали саме синій колір, невідомо. Можливо, надихнули хвилі Ушиці?
Для ознайомлення з вишивкою Хмельницької області варто відвідати:
💡 Музей подільської вишивки та побуту, села Маниківці Деражнянської громади на Хмельниччині.
💡Музей вишивки та старовини у Свято-Покровському храмі, що у центрі селища Стара Синява на Хмельниччині.
🟩Тернопільська область
У межах Тернопільської області Дністер має довжину 262 км, площа водозбору становить 11 307 квадратних кілометрів. Лівобережні притоки: Золота Липа, Стрипа, Коропець, Серет, Нічлава та Збруч.
Тут ми поговоримо про "зозулинську вишивку" в районі Заліщиків та про відому на весь світ "борщівську вишиванку".
Вишивка Тернопільської області зачаровує з першого погляду, адже її бездоганість у техніці виконання одна з найбільш складних та красивих в Україні. У вишивку сорочок вводили різні матеріали — бісер, лелітки, стеклярус. Саме на теренах Західної України, яка зазнала набагато менший тиск русифікації та багатостолітньої денацифікації української ідентичності - цей вид народного мистецтва розквів різними барвами.
До Другої світової війни у Борщівському і Заліщицькому районах Тернопільської області рукава повністю зашивали чорними нитками, робили кольорові вставки. Орнаменти вишивали бавовняними нитками згущеними стібками. Кольоровими бавовняними нитками обводили певні візерунки уздовж усього рукава сорочки. Особливо відомими є вишиванки з міста Борщів. Вони вирізняються густо вишитими рукавами, які зазвичай вишиті чорним кольором.
Тут його пов’язують з чорними сторінками історії краю – на нього часто нападали турки та татари. Одна з легенд про борщівські вишиванки переповідає, що нещадні татари повбивали всіх чоловіків у всіх селах та містечках цього краю.
Дівчата та жінки важко переживали втрати та оплакуючи свою гірку долю заприсяглися, що носитимуть траур за загиблими упродовж кількох поколінь. Вони поклялися одягати вишиванки з чорною вишивкою на весілля та інші свята, і виконали свою обіцянку. Саме ті жінки, які вишивали такі сорочки у 20-30-х роках минулого століття, були останнім поколінням пов’язаним з цією клятвою. Після цього, для вишивання сорочок замість чорної вовни, жінки почали використовувати кольорові, яскраві нитки.
Існує ще декілька цікавих легенд, пов’язаних з борщівською вишивкою. Зокрема про те, що колись у цих краях панувала страшна хвороба, від якої потерпали лише жінки. Щоб захистити себе від недуги, вони густо вишивали сорочки чорними нитками, адже вірили, що так можна обдурити смерть.
Існувало два типи борщівських вишиванок: повсякденна — із візерунками на комірі і манжетах, та святкова – з вишивкою на комірі, грудях, спині та по всій довжині рукавів.
Справжня борщівська вишиванка виготовлялася з білого домотканого, найчастіше конопляного полотна та мала простий крій.
А от "зозулинська вишивка", хоч і поруч - яскрава та різнобарвна. Народилася вона у селі Зозулинці, яке розташоване на лівому березі Дністра у Заліщицькій міській громаді Чортківського району Тернопільської області.
Для ознайомлення з вишивкою Тернопільської області варто відвідати:
💡Віртуальний музей борщівської вишиванки, можна переглянути онлайн.
💡Тернопільський обласний художній музей, адреса: вулиця Крушельницької, 1, Тернопіль.
💡Тернопільський обласний краєзнавчий музей, площа Героїв Євромайдану, 3, Тернопіль.
🟩 Чернівецька область
Дністер тече вздовж північної межі області протягом 272 км; праві притоки його невеликі. Вони є у Заставнівському, Сокирянському, Хотинському районах Чернівецької області.
Цікавий той факт, що вишиванка стала тут оберегом не лише для людей, а й для фортеці. На Хотинський фортеці, що височіє над Дністром, є вишиванка з червоної цегли. Вона служила магічним захистом від ворогів та нападників.
Орнамент у вигляді вишиванки є й на стінах Чернівецького університету. Тож, чи дивно, що саме з цієї області у світ пішла традиція щороку в третій четвер травня відзначати День вишиванки?
Вишиванка Чернівецької області має пишно вишиті рукави з характерними косими смугами. Для вишивання використовували техніку гладі, дрібного хрестика та крученого шва.
Орнаменти наносили переважно чорними та бордовими нитками, які добре виділялись на тлі барвистого вбрання. Дехто вишивав шовковими нитками. Для оздоблення брали бісер, срібні і золоті нитки, шовк, вовну та блискітки.
Також тут вишивали особливо заквітчані сорочки. Через велику кількість кольорів така вишиванка в народі отримала назву «ляпанка».
Етномайстерня Ярини Чорної
Окрім квітів й листя зустрічалися інші орнаменти – птиці, крилаті коні, «берегині» тощо. На вишиванках Чернівецької області також зображуються візерунки, пов’язані з природою та гірським ландшафтом — це гірські квіти, птахи, сонце та місяць.
Окрім свого різноманіття та популярності, буковинські вишиванки можуть похизуватися тим, що вони – найважчі в Україні. Приблизна вага середньостатистичної сорочки – 10 кг. Причиною таких досить вражаючих цифр є бісер, що ним рясно прикрашена майже кожна буковинська вишиванка.
Бісер потрапив сюди з Австрії, з Відня. Спочатку майстрині робили лише вкраплення бісеру, бо був дуже дорогим - по чотири цяточки, по три, по дві. А пізніше почали розшивати ним всі сорочки.
Для вишивки використовували конопляні та лляні нитки, які фарбували природними барвниками. Різні родини мали свої секрети у виготовленні таких барвників: чи-то з квітів, чи листя, чи з кори рослин. Щоб ви розуміли, наскільки все серйозно, вивченням складу барвників займався австрійський дослідник буковинської вишивки Е. Кольбенгаєр, наскільки складними були ці рецепти.
Для ознайомлення з вишивкою Чернівецької області варто відвідати:
💡Чернівецький обласний краєзнавчий музей, вулиця Кобилянської, 28, Чернівці.
💡 Чернівецький обласний музей народної архітектури і побуту, Січових стрільців, 38б, Чернівці.
💡 Музеї української вишиванки, вул. Кафедральна, 2 (вхід - з вулиці Поповича).
💡Чернівецький обласний художній музей, Центральна площа, 10, Чернівці.
🟩Івано-Франківська область
Дністер тут розлитий на десятки протоків та річок в межах Долинського Калуського, Рожнятівського, Богородчанському району, міста Болехівськ.
Вишивки Івано-Франківщини прикрашають чіткі геометричні фігури, які часто з`єднуються в одну широку лінію, утворюючи динамічний орнамент. Старовинними місцевими техніками є “колення” і “кручення”, які є досить складними у виконанні.
На Івано-Франківщині завжди пишно декорували рукави. На одній сорочці поєднували багато технік вишивання: від “білих по білому” до “писаних” – суцільно “замальованих” нитками елементів.
Особливими є вишивки села Космач. Яскраві жіночі сорочки з горизонтальними уставками, на яких переважає красива осіння гама. А от снятинські сорочки славились “рукавами-червонянками”, вишитими бавовняними нитками. Цікавими були покутські вишиванки. Чого варті лише місцеві назви візерунків: кучері звіздаті, чубаті, вусаті цілі, клинчасті головочки, зерняткові, чубаті, черковці, сливкові.
Для ознайомлення з вишивкою Івано-Франківської області варто відвідати:
💡Музей вишиванки, присілок Великий Грабовець, с. Ільці, Верховинський р-н.
💡Музей-майстерня українського одягу та побуту, Мистецький дім Тобівка, Тринітарська, 6, Івано-Франківськ.
💡Івано-Франківський краєзнавчий музей, площа Ринок, Івано-Франківськ.
🟩Львівська область
Річка Дністер починається на висоті 932 м над рівнем моря поблизу села Вовче, що поруч гори Розлуч. Село Вовче входить дщо Турківській міській громаді, Самбірського району Львівської області.
Львівська вишита сорочка славиться різноманітністю візерунків у різних районах. Цікаво, що, наприклад, на півночі та на півдні Львівщини традиційна вишивка була зовсім не схожою, незважаючи на невелику відстань.
Сокальська вишиванка – легка та контрастна. Традиційна для цього району вишивка виконана чорними нитками. Рідше на Сокальщині трапляється червона та жовта вишивка чи їх поєднання.
Від сорочкок інших районів Сокальська вирізняється незакритим білим простором між елементами малюнка. Акуратні чорні візерунки створюють враження легкого мережива. Виконують їх поверхневим шиттям — хрестиком, стебнівкою.
На Сокальщині в кінці XIX століття для вишивання часто використовували геометричний орнамент. На початку XX століття на сорочках все частіше вишивають рослинні візерунки з мотивами руж, тюльпанів, барвінку. Вони компонуються у вигляді смуг, галузок з квітами, букетів або віночків з квітів та листків.
Багаті та вишукані візерунки вишивали на рукавах, манжетах та комірах (на тих частинах сорочки, які було видно з-під верхнього одягу).
Яворівська вишивка є більш яскравою. Для цього району характерними кольорами є: зелений, червоний, жовтий та помаренчевий. Зрідка тут використовують чорний. Вражали вбрання Яворівщини й красою своїх кроїв.
Упродовж історії тут склалися свої методи гаптування (вишивка гладдю, що на Львівщині має назву гапт), які набули широкої популярності. Наприкінці XIX століття яворівський гапт називали «славною яворівкою». Узори складалися з дрібних мотивів, таких як «сосонки», «купочки», «деревця», «клинці», «кривульки», а вишивали їх хрестиком, «стебнівкою».
Вишивка Городоцького району вражає своїми контрастами. Оригінальні червоні візерунки, без сумніву, ефектно виглядають на білому полотні. Червоний колір інколи поєднують із синім або чорним.
А от вишиванки зі Старого Самбору є у Бориса Джонсона, Джо Байдена, Анжея Дуди, а ще у лідерів країн Балтії. Дизайнерка зі Львівщини Галина Шуневич створює вбрання із національними візерунками власноруч та дарує їх відомим лідерам з усього світу, які підтримують Україну.
Для ознайомлення з вишивкою Львівської області варто відвідати:
💡Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької, вул. Листопадового Чину,7.
💡Шевченківський Гай, вулиця Чернеча Гора, 1.
💡Приватний музей автентичного українського одягу. ТЦ «Опера Пасаж» на проспекті Свободи.
Лайфхаки
Люди
