Річка Дністер, що тягнеться понад 1 300 кілометрів через території сучасної України та Молдови, протягом тисячоліть була важливою артерією для стародавніх цивілізацій. На берегах Дністра знаходиться найстаріше місто України. Йдеться про Білгород-Дністровський, стародавнє місто-фортецю. Воно засноване приблизно в VI столітті до н.е., тобто місту близько 2 600 років. Річка Дністер з прадавніх часів слугувала не лише природним кордоном, а й важливим торговельним шляхом, що зв'язував північні та південні регіони Європи. Вздовж її берегів зростали і занепадали різні культури, залишаючи по собі артефакти, які сьогодні стають предметом досліджень та захоплення археологів.
Дністер не лише єднає Україну, але й доводить, що життя безперервно тривало тут тисячоліттями.
Глибока древність у Долині Дністра
⏳Неандертальці— приблизно 400 000 – 40 000 років тому.
Життя на берегах Дністра вздовж всієї річки вирувало з прадавніх та найдавніших часів. Одним з найбільш відомих місць, яке підтверджує це, є урочище Прийма, розташоване всього за 2 км від міста Миколаїв Львівської області. Одна з печер урочища, відома місцевим як Дірява, розташована на 45-метровому мисі біля хутора Прийма, за 2,3 км від Дністра. Розкопки в Приймі, розпочаті в 1987-1993 роках, підтвердили, що там був зимовий табір неандертальців. Археологи знайшли фрагменти кісток і кам’яні знаряддя.
Науковці вважають, що найбільш ймовірний період проживання в печерах був зимою, а влітку неандертальці перебували на берегах Дністра. Печера Прийма використовувалася як зимовий табір для полювання на мамонтів. Це найдавніше поселення-табір, йому близько 46 тисяч років, на території Галичини (походить від міста Галич — столиці західноруського Галицького князівства - прим.ред.) та загалом України.
Ґрот Прийма — це багатоярусний карстовий скельно-печерний ансамбль, розташований в урочищі Прийма, у селі Верин Миколаївського району Львівської області. Пам'ятка розташована на височині (374 м), поблизу мису потічка Безіменного, за 2,3 км на схід від русла Дністра і за 1,2 км від шосе Миколаїв - Розділ. Цю місцевість в народі називають Німеча, а саму печеру — Біни (Дірява).
Відкриття залишків кісток, списів і перепаленої деревини свідчить про те, що тут були розвинені мисливські техніки і використання вогню. У ті давні часи клімат був значно холоднішим і частина сучасної України була покрита тундрою та степами. Неандертальці практикували колективне полювання на великих тварин, таких як мамонти та шерстисті носороги, і оселялися на берегах річок, де шукали воду і їжу.
В печері поруч з Дністром були виявлені кістки, які тривалий час вважалися кістками неандертальців жіночої статі, а за іншою — кількох осіб. Водночас, за інформацією доктора Миколи Бандрівського, дослідження в Німеччині не підтвердили наявність кісток неандертальців, а всі знайдені рештки виявилися частинами тварин. Проте знахідки кам’яних знарядь і кісток підтверджують існування неандертальців у цьому регіоні.
Неандертальці, як відомо, не були цивілізацією в сучасному розумінні цього слова, але вони були окремою групою ранніх людей, що жили в Європі та частині Західної Азії приблизно від 400 000 до 40 000 років тому. Ці печерні люди, хоч і мали деякі звірині риси, вже використовували вогонь, полювали на мамонтів і ведмедів, облаштовували зимові табори в печерах, виготовляли прикраси з кісток і мушель, піклувались про хворих і старих, а також залишали перші мистецькі зображення на стінах.
Сучасні дослідження геному неандертальців, зокрема роботи професора Сванте Паабо зі Швеції, показали, що неандертальці схрещувалися з Homo sapiens, але лише в одному напрямку - умовно "вони запліднювали людей". Таким чином, сучасні європейці та азійці мають від 1% до 4% ДНК неандертальців, тоді як африканці, що не брали участі в міграції в Євразію, не мають генів неандертальців.
Знаходження їхньої стоянки в Долині Дністра свідчить про те, що життя тут вирувало за найдавнішого історичного періоду. Як зазначає професор Микола Бандрівський, Східні Карпати, Середнє і Верхнє Придністер’я, а також Подільська височина розглядаються як можливі маршрути пересування давніх людей.
Подільська височина розташована на лівобережжі Дністра. Височина витягнута із північного заходу на південний схід. Знаходиться на південному заході України, у Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій та частково Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій і Одеській областях. Подільська височина входить до складу Східноєвропейської рівнини.
Не лише Верхнє Придністров'я було місцем життя перших людей, або їхніх пращурів. Близько 40 тисяч років тому вони з'явилися також у Пониззі Дністра. Вчені та археологи свого часу дослідили частину печери, що відноситься до періоду стародавньої людини, розташовану неподалік сучасного села Іллінка, що зараз входить до Усатівської ОТГ на Одещині. У печері були знайдені кістки печерного ведмедя, і тепер це місце відоме як Ведмежа печера. Ще до Другої світової війни її виявив голова експедиції Госкоммунхоза з дослідження катакомб Тимофій Грицай.
Пізніше археологи знайшли там близько 50 крем'яних виробів епохи мустьє (назва за стоянкою Ле-Мустьє на південному заході Франції, де знайшли вперше характерні знаряддя праці - прим.ред.) та понад 30 тисяч кісток давніх тварин, переважно печерного ведмедя.
Печерний ведмідь з с. Іллінка. Палеонтологічний музей ОНУ ім. Мечникова.
Аналогічні знахідки з залишками печерного ведмедя археологи зустрічали й на інших неандертальських стоянках, наприклад, у печері Драхенлох в швейцарських Альпах. Це дало поштовх популярній гіпотезі про культ цього величезного звіра серед неандертальців.
Американська письменниця Джин Ауел у своїй серії романів «Діти Землі», один з яких був екранізований, цікаво описала цей гіпотетичний культ. Її персонажі жили і боролися за виживання на території сучасної України, включаючи те місце, де нині знаходиться Одещина. Однак низка археологів, зокрема Ігор Сапожников відносить знахідки з Іллінки до пізнього палеоліту і вважає, що їх залишили вже люди сучасного фізичного типу.
Первісні мисливці на берегах Дністра
⏳Пізній палеоліт — приблизно 40 000 – 10 000 років тому.
Це час, коли людина розумна (Homo sapiens) поширювалася на територіях Європи, включаючи сучасні українські землі вздовж Дністра. На берегах Дністра було досить тепло, що створювало передумови для більш комфортного життя людей доби палеоліту.
– Тут було все необхідне для життя: сировина, дичина, вода. Крім того, клімат у Дністровському каньйоні був сприятливий, особливо під час зледеніння, коли більшість стоянок концентрувалася саме в цій долині. На рівнинній Україні таких стоянок немає. Більшість із них сконцентрована саме в цьому регіоні, у долині Дністра, – зазначає Лариса Кулаковська, завідувачка відділу «Археологічний музей» Інституту археології НАН України.
У цей період відбувалися значні зміни в способі життя та технологіях, які використовували давні мисливці. На берегах Дністра, особливо в регіоні Поділля, виявлено численні стоянки давніх мисливців. Ці стоянки були розташовані поблизу водойм, що забезпечувало їхнім мешканцям доступ до води та риби, а також можливість полювання на тварин, що приходили до річки. Одна зі стоянок, Дорошівці ІІІ, розташована у Середньому Подністров'ї, окремі археологічні шари доби палеоліту датуються тут в інтервалі 22-20 тис. років тому.
Місце археологічних розкопок «Дорошівці ІІІ» розташоване на пагорбі, за два десятки метрів від берега Дністра.
Найдавніша палеолітична стоянка первісних мисливців, Лука-Врублівецька стоянка, була розташована на околиці села Лука-Врублівецька у Кам’янець-Подільському районі Хмельницької області на лівому березі Дністра. Це місце було центром життя протягом багатьох епох, починаючи від стоянки ашельської епохи (400—300 тис. років тому) і до трипільського поселення (4000 років тому), а пізніше й черняхівського.
📝Важливо! На цьому ж місці було виявлено поселення пізнішого періоду — трипільської культури, що належить до неоліту (близько 4000 років тому). Таким чином, Лука-Врублівецька має історичну значущість для обох епох.
Лука-Врублівецька була ліворуч, напроти впадіння Сурші та Сари-Лунги у Дністер.
На жаль, Лука-Врублевецька, як і багато інших археологічних об'єктів на Дністрі, була затоплена внаслідок створення Дністровського водосховища, будівництво якого почалося в середині 1980-х років. Проект будівництва водосховища передбачав створення великої водної площі, що включала в себе затоплення значних територій, включаючи археологічні пам'ятки.
Відкрита стоянка була в 1945 році в ході розвідки Середньодністровської експедиції. Розкопки, які тривали з 1946 по 1950 роки під керівництвом Сергія Бібікова та Івана Шовкопляса, виявили понад 850 м² площі. Вони виявили на цьому місці 7 напівземляних жител, найбільше з яких мало розміри 45 метрів на 3-5 метрів.
Серед знахідок — 283 фрагменти керамічних статуеток. Це унікальні теракотові антропоморфні статуетки. Фігурки часто зображували жінок, є яскравим прикладом неолітичного мистецтва, яке, на думку письменниці Докії Гуменної, стало предтечею європейської скульптури.
Середньодністровська археологічна експедиція ІА АН УРСР. Зліва-направо: друга – Пасек Т.С., третій – Шовкопляс І.Г., шоста – Шовкопляс Г.М. 1950 рік, с. Лука-Врублівецька, праворуч від І.Г.Шовкопляса - Є.В.Махно, перша праворуч - Н.Шендрик. З фб-сторінки Археологічного музею ІА НАНУ / Archaeological Museum IA NASU
Окрему увагу привертають жертовні поховання, зокрема поховання немовляти, а також черепи бика і собаки, що, ймовірно, були частиною релігійних обрядів. Кістки тварин, вироби з кременю, кістки, каменю та інші ритуальні предмети, що були знайдені, додають ще більше деталей до нашого розуміння цього загадкового періоду.
Матеріали розкопок зберігаються в наукових фондах Інституту археології НАН України в Києві, частина за радянських часів була вивезена в музеї антропології та етнографії в Санкт-Петербурзі. Деякі експонати також представлені в Археологічному музеї Інституту археології НАНУ та в Національному музеї історії України.
Перші землеробці на берегах Дністра
⏳Неоліт (Трипільська культура) – приблизно 5500 – 2750 рр. до н.е.
Трипільці створили розвинуте суспільство, що займалося землеробством, ремеслами та будівництвом. Значним археологічним відкриттям, що свідчить про їхнє існування на цій території, є стоянка Лука-Врублівецька у Кам’янець-Подільському районі, яка виявила релігійні та побутові артефакти трипільців.
Ще одне місце на Дністрі, яке має глибоке історичне коріння — село Буша на Вінниччині, де археологи знайшли залишки трипільських жител та артефактів, які свідчать про активне життя у IV тисячолітті до н.е. Зокрема, були знайдені керамічні вироби та знаряддя праці, що вказують на розвинуте ремесло трипільців.
Заповідник Буша
У 2012 році в Буші відкрили новий павільйон, що присвячений Трипільській культурі. Будівля, оформлена у формі знака Тільця, символізує енеоліт і слугує як простір для зберігання та демонстрації археологічних артефактів. Павільйон забезпечує відвідувачам унікальну можливість дізнатися більше про життя та побут трипільців, їхні традиції та ремесла.
Буша Музей Трипільської культури
Трипільська культура мала значний вплив на розвиток інших культур у регіоні, вона відіграла важливу роль у формуванні землеробської традиції Європи та розвитку ранньої архітектури і соціальних структур.
Скотарі, рибалки та вправні ремесники Дністра
⏳ Енеоліт (Усатівська культура) – приблизно 3400 – 2700 рр. до н.е.
Пам'ятки Усатівської культури зосереджені на північно-західному узбережжі Чорного моря, в основному на території Південної України та Молдови, а також на нижній частині Дністра та між Дністром і Дунаєм. Найсхідніші знахідки знайдені на Південному Бузі, поблизу Гарду. Особливості цих пам'яток дозволяють деяким вченим вважати Усатівську культуру самостійною археологічною культурою енеоліту.
Фото з Одеського археологічного музею
Знайдена вона була археологом Михайлом Болтенко у 1921 році, належали до періоду ранньої бронзової доби і існувала приблизно між 3400—2700 рр. до н.е. (за іншими даними — 3500-3000 рр. до н.е.).
Інше пам'ятка - поселення біля с. Маяки Одеської області, досліджували В. Збенович у 60-70-ті та пізніше - В. Петренко. Представлена усатівська культура переважно похованнями, як під курганами так і у грунтових некрополях.
Археологічні дослідження виявили численні об'єкти, що свідчать про активні ритуальні практики та високий рівень ремісництва, який включав виготовлення кераміки, зброї та прикрас з міді. Усатівська культура стала важливою ланкою в ланцюгу давніх цивілізацій, що залишили свій слід уздовж Дністра. Давнє поселення Усатівської культури знаходиться на плато над Хаджибейським лиманом біля Одеси (Шкодова гора). До комплексу входять городище та могильники, розташовані в межах сучасної Одеси, поблизу колишніх сіл Усатове та Великий Куяльник. Це поселення знаходиться на краю мису на південному березі Хаджибейського лиману.
Шкодова гора, Одеса
Основним заняттям людей Усатівської культури було кочове скотарство, переважно розводили овець (понад 63% стада), а також велику рогату худобу і коней. Хліборобство не мало значної ролі в їхньому господарстві. Завдяки розташуванню поселень на узбережжі Чорного моря активно розвивалося рибальство: знайдено багато кісток сома та осетра, кам'яні грузила для сіток і кістяні рибальські гачки. Виготовляли знаряддя праці, зброю та прикраси з міді, а в похованнях знайдено срібні прикраси. Мальований посуд завозили з трипільських поселень.
За версією вчених Гумбатуса і Дж.Меллорі саме Усатівська культура стала ядром формування грецької цивілізації. Тобто Одещина могла стати колискою для однієї з найвеличніших світових епох.
Перші вершники українських степів та європейські кочовники
⏳ Бронзова доба (Кіммерійці) – приблизно X – VII століття до н.е.
Кіммерійці, іраномовні племена, залишили глибокий слід в історії земель уздовж Дністра, де вони мешкали на рубежі кінця X — початку VII століття до н.е. Саме вони надали частину сучасних топонімів, які дійшли до нашого часу, зокрема й слово «Дністер». Перша частина староіранська (дан, дон, дун, дн означало вода, річка (в современном осетинском — «дон») - dānu. Другий – "істрос", «*stūra», що означає "сильна водна течія, потік", або "швидка вода". Раніше Дністер був повноводною річкою з дуже швидкою течією, що і знайшло відображення у його назві. Це була "річка зі швидкою водою", "річка з великою водою".
Це перший відомий народ, який проживав на теренах України. Зі згадок про нього умовно починається писемна історія українських земель. Кіммерійці створили першу власне кочову культуру в цьому регіоні. Це були люди, життя яких цілком і повністю залежало від життя худоби, яку вони розводили. Коні були і у скіфів, і у кіммерійців, тому що вони перші вершники на теренах України.
Проте власної держави не мали - у своєму суспільному розвитку кіммерійці переживали процес виділення військової знаті - вождів, яких Геродот називав царями. Жили кіммерійці патріархальними родами, що складалися з декількох сімей.
Річка Дністер була не просто географічною межею, але й важливою транспортною артерією для кіммерійців. Кіммерійці контролювали ключові торгові та військові шляхи, що проходили вздовж річки, використовуючи її як природний бар’єр проти зовнішніх ворогів та як шлях для своїх військових походів на південь, до Малої Азії. Відомо, що саме через тиск скіфів, інший кочовий народ, кіммерійці змушені були залишити свої землі та переселитися на нові території. Археологічні дослідження повідомляють, що, значна частина їх була асимільована скіфами, частина - асимілювалася племенами Кримського півострову.
Могили кіммерійських царів, про які згадував Геродот, можливо, розташовувалися саме в долині Дністра. Археологічні дослідження в регіоні підтверджують наявність курганів, які могли належати до кіммерійського періоду. Ці могильники та інші знахідки, такі як бронзові знаряддя та кінське спорядження, свідчать про розвинену військову культуру кіммерійців, їхню здатність до контролю великих територій та високий рівень організації.
Кіммерійці були чудовими вершниками, майстерними лучниками й вміли точно стріляти про з сідла у будь-яку сторону.
Воїни степів
⏳ Залізна доба (Скіфи) – приблизно VII – III століття до н.е.
Науковці не знають, чи генетично кіммерійці пов’язані зі скіфами. Ще на зламі 1990–2000-х років почалася дискусія, чи можна взагалі кіммерійців відділяти від скіфів. Можливо, це була перша хвиля міграції, що якимось чином етнічно пов’язана з пізнішими скіфами. Поховальний обряд відрізнявся, але частина матеріальної культури справді схожа. Перші вершники з’явилися у кіммерійців і також існували у скіфів, пояснює Оксана Ліфантій - кандидатка історичних наук, провідна наукова співробітниця скрабниці Національного музею історії України.
Скіфи, як греки називали всі народи, що проживали в Північному Причорномор’ї, були ключовою частиною історії регіону. За однією версією, вони називали себе "сколотами", хоча етимологія цього терміна залишається невідомою, а за іншою – "саками" (з іранського "олень"), що пізніше перетворилося на "скіф" у грецькій літературній традиції.
Великій Скіфії, державному утворенню, яке об’єднало майже всю територію сучасної України, приписують початки державності на цій території.
Скіфи активно торгували з грецькими містами Північного Причорномор’я, постачаючи їм зерно, яке було важливим експортним товаром. Зокрема, до половини всього зерна, що споживалося в Афінах, надходило зі Скіфії. Тут також процвітали ремесла, зокрема ювелірне мистецтво та зброярство.
Важливі пам'ятки скіфської культури були знайдені в пониззі Дністра, зокрема в селі Надлиманське Маякської ОТГ, де розташоване Надлиманське городище. Це давнє скіфське поселення східного берега Дністровського лиману залишило після себе напівземлянкові помешкання і господарчі ями, а також амфори, античні теракоти і кераміку скіфського та гето-фракійського типу.
Караго́льська зато́ка — вузька видовжена затока на півночі Дністровського лиману. На березі Карагольської затоки у IV–III століттях до н. е. існувало скіфське Надлиманське городище, площею понад 6600 м², жителі якого займались землеробством і ремеслами, підтримували зв'язки з грецькими містами-колоніями.
Розкопки на цій території проводилися в 1957, 1959 та 1960 роках під керівництвом М. С. Синіцина та Г. А. Дзіс-Райко. Городище розташоване на високому мисі, оточеному ярами, і було захищене ровом, валом та оборонним муром, з якого збереглися лише частини основ. Площа городища становить близько 1 гектара, а потужність культурного шару – близько 1,5 метра. Планування поселення було стихійним, без чітко визначених принципів забудови. Основним типом житла були наземні прямокутні будинки з глинобитними стінами на кам'яних фундаментах.
Наприкінці IV століття до н.е. відзначається суттєве переселення скіфів з їхніх традиційних земель на сході. Причини цього процесу можуть бути пов’язані з екологічними кризами або соціально-економічними змінами. Як результат, Придніпров'я, де традиційно знаходилися скіфські поховання, почало спорожнюватися.
Скіфи почали переселятися на південь у Малу Скіфію, що включає території уздовж річки Дністер, устя Дніпра та Крим. Тут вони формували нову культурну традицію, яка відрізнялась від попередньої. У Малій Скіфії скіфи змішувались з місцевими грецькими населенням, що призводило до значної еллінізації і культурних змін. Археологічні знахідки в цьому регіоні підтверджують їхню присутність і культурні адаптації.
Культурна спадщина скіфів також підлягала вивезенню. Під час археологічних розкопок в Україні багато цінних артефактів були вилучені і вивезені до Росії, зокрема в періоди радянської та імператорської епох. Це призвело до того, що значна частина скіфських знахідок наразі зберігається в російських музеях. Українська археологічна спадщина, включаючи предмети з Малої Скіфії, частково була повернена після розпаду СРСР, але багато артефактів залишаються за межами України. В умовах сучасної війни між Росією та Україною, культурна спадщина знову стає мішенню. Вивезення культурних цінностей, руйнування археологічних пам’яток і грабежі музеїв негативно впливають на збереження спадщини.
Лицарі та шляхта Дністра
⏳ Сармати – приблизно III століття до н.е. – приблизно III-IV століття н.е.
Традиційно вважали, що скіфська культура зникла, бо скіфів вигнали сармати. Так писали античні автори. Але згодом виявилося, що немає скіфських поховань пізніше IV століття до нашої ери, пояснює Олександр Симоненко, фахівець з історії та археології сарматів, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу археології ранньої залізної доби Інституту Археології НАН України. Сармати на Причорномор’ї з’явилися тільки у ІІ столітті. Тобто між скіфами та сарматами – лакуна в 100 років. Археологи навіть послуговуються терміном "проблема третього століття". Однак пізніше скіфські кургани ІІІ століття знайшли біля Тирасполя. Тобто скіфи просто зсунулися на захід, на територію сучасної Молдови.
Сармати панували в степах Північного Причорномор'я, включаючи території уздовж Дністра. Їхні кургани та поховання знайдено в степах сучасної Одещини та Поділля. Вони дали нам ім’я Роксолана і витоки середньовічного лицарства. Ранньосарматські пам’ятки Північного Причорномор’я поділяються на два періоди:
-
II – I століття до нашої ери: У цей час на території сучасних українських степів проживали сарматські племена роксоланів. Вони залишили по собі поховання, які розташовані головою на північ і часто вміщені у більш ранні кургани.
-
I – середина II століття нашої ери: До роксоланів приєдналися інші сарматські племена — аорси та алани, які прибули в регіон у I столітті н.е., продовжуючи сарматську традицію поховань у курганах.
У курганах, поруч з Біляївкою, що у Пониззя Дністра на Одещині, знайдені залишки щонайменше двох давніх сарматських поховань. У них – кінська збруя, зброя, елементи побуту. Споконвіку східний елемент одягу на теренах сучасної України — шаровари — вперше з’явилися саме за часів сарматів. Принаймні перші знахідки були зроблені в сарматських похованнях. У ті часи їх носили і чоловіки, і жінки. У сарматів усі чоловіки і значна частина жінок були воїнами.
Фото з Одеського археологічного музею. Напис засвідчує, що у селищі Біляївка Одеської області знайдено поховання сарматського хлопчика перших століть нашої ери.
Польська та українська шляхта вважала своїми предками сарматів. Сарматський міт використовували також козаки. Апелює до сарматів і козацький літопис Самійла Величка. Однак із часом сарматська культура в Причорномор’ї почала занепадати. Велике переселення народів, яке розпочалося у середині III століття н.е., призвело до розпаду сарматської цивілізації. Після поразки від готів і гунів, сармати, що частково перетворилися на аланів, розсіялися по Західній Європі та Північній Африці.
Перші міста на Дністрі
⏳ Античність (Грецькі колонії) — приблизно VI століття до н.е. – IV століття н.е.
Одночасно зі скіфами в Північному Причорномор’ї з'явилися греки-переселенці, переважно з Іонії (західне узбережжя Малої Азії). Важливу роль у колонізації відігравало місто Мілет. Греки морем подолали значну відстань і заселили узбережжя Чорного моря, зокрема південні регіони сучасної України. Найдавніше поселення — торгова факторія Борисфенід — було засноване на острові Березань у гирлі Дніпро-Бузького лиману в середині VII століття до н.е. Згодом численні колонії з'явилися на узбережжі Південно-Західного Причорномор’я та Криму. Найбільші з них: Ольвія (біля сучасного села Парутине, Миколаївська область), Керкінітида (сучасна Євпаторія), Херсонес (сучасний Севастополь) і Пантікапей (сучасна Керч). Більшість цих міст разом із навколишніми поселеннями мали полісне самоврядування.
Зокрема, два місто з'явилося на Дністрі - Тіра (сучасний Білгород-Дністровський, Одеська область), Ніконій (село Роксолани, Одеська область). Тіра є одним із найстаріших міст світу, з постійним заселенням.
Давньогрецьке місто Ніконій, розташоване на місці сучасного села Роксолани, називають «Одеською Атлантидою» через те, що частина його опинилася під водами Дністровського лиману. Ніконій був зруйнований у III-II століттях до н.е. воєначальником Зопіріоном, сподвижником Олександра Македонського.
Село Роксолани знаходиться над Дністровським лиманом.
Основу населення складали греки-переселенці, але з часом зростала частка варварських народів, таких як скіфи, фракійці, таври та меоти.
Головною складовою економіки були сільське господарство, ремесло і торгівля. Північне Причорномор’я стало основним постачальником зерна для античного світу. Грекам вдалося акліматизувати виноград, що сприяло розвитку виноробства. Ремесла включали чорну та кольорову металургію, гончарство, але найбільшу славу античним містам принесли торевтика і ювелірна справа.
Мармуровий бик з Ніконія, Одеський археологічний музей
Грецькі ювеліри створювали прикраси не лише для місцевого населення, але й для кочових народів, таких як скіфи та сармати. Вони вдало поєднували свої технічні та художні навички з потребами місцевих вождів та жерців.
Зокрема, у IV ст. до н.е. з’явилися ювелірні шедеври, такі як пектораль з Товстої Могили, амфора з Чортомлику, гребінь із Солохи, чаші із Гайманової Могили та Куль-Оби. Розвивався також греко-скіфський художній стиль, який наступав на скіфський звіриний стиль VII–V ст. до н.е., зображаючи як реальних, так і фантастичних істот, антропоморфних персонажів, божеств, легендарних пращурів і героїв.
Завдяки розвинутим торговим зв’язкам продукція античних міст Північного Причорномор’я поширювалася як по варварських землях, так і по всьому античному світу. Міста стали центрами, через які до греків і римлян надходили товари від кочовиків і місцевих землеробів, такі як хліб, худоба, шкіра, хутро, раби. Водночас, античні міста отримували товари з материкової Греції та інших античних центрів: коштовний посуд, ювелірні вироби, одяг, тканини, вино, олію.
Міста Північного Причорномор’я стали важливими культурними центрами античного світу. У Херсонесі, Ольвії та, можливо, Пантикапеї були театри. Переселенці принесли культи античних богів, які іноді ставали популярними серед місцевого населення. Будувалися численні храми і святилища. З I ст. у Північному Причорномор’ї почало розповсюджуватися християнство. Наприкінці I ст. у Херсонесі загинув 4-й Римський папа Климент I, а на початку IV ст. була заснована Херсонеська кафедра. Античні держави на території Північного Причорномор’я існували понад тисячоліття, пройшовши через розквіт, занепад, війни і повстання.
***
Від V до IX століття формуються слов'янські племена, що активно заселяють території сучасної України, зокрема вздовж Дністра. Деякі культури і народи асимілювалися або зникали через різні історичні процеси, залишаючи часткові або непрямі сліди в історії. Про це ми розповідомо у наступних публікаціях. Обов'язково підпишіться на нашу сторінку на Facebook, щоб нічого не пропустити.
Лайфхаки
Люди
